Якими у вашому розумінні мають бути люди села? Які мрії вони мають, чого прагнуть, чого бояться, що цінують, від чого хочуть позбавитись? Яке їхнє бачення світу? З чого складається їхній мікросоціум? Дикий Театр взявся дати відповіді на ці питання, і саме ці відповіді і склали образ Кайдашів нового покоління.

«Від Нечуя-Левицького тут нічого не лишилось», – прямо перед спектаклем попередила глядачів режисерка та ідейна натхненниця Дикого Ярослава Кравченко. Та Cedra дозволить собі не погодитись: все ж таки, окрім імен головних персонажів, набір больових точок сюжету багато в чому наслідує оригінал. Патріархальний лад села (навіть серед більш-менш просвіченої молоді), забитість селян, соціальні проблеми (бідність, алкоголізм, сирітство), вічні питання батьків та дітей, стосунків, кохання, віри. 

«Чому сьогодні нам важливо подивитись на Кайдашів? Пройшло майже 150 років з того моменту, як вони буди написані. Ми хочемо, аби наше суспільство подивилось, чи змінилось щось в українцях, в стосунках людей, проблематиці села. Вистава створювалась не в штучному середовищі. Ми жили в селі, занурювались в цей побут. Вона зроблена з чесного, правильного життєвого матеріалу – це не придумки акторів. Це те, що ми побачили, скопіювали, і тепер покажемо», каже Ярослава.

Елементи сучасної сільської культури дуже реалістично відображені у виставі. У дещо гіперболізованій манері (але ж це театр!) вони дають нам зрозуміти, що людська природа лишається незмінною. Та і хіба це дивно, враховуючи, що обставини не настільки змінились, як нам іноді може здаватись. Основні етапи життя лишились тими самими, соціальні ролі, нехай і зазнали певних змін, проте в основі своїй, як би нам не хотілось і не уявлялось, зміни зачепили лише форму, залишивши зміст на рівні первісно-общинного устрою. 

Наталі Ворожбит, авторці сценаріїв Дикого, і справді як нікому вдається дивитись на класику під іншим кутом. Персонажі набувають більш сучасного оформлення, що дозволяє аудиторії повірити у те, що відбувається на сцені, і співставити ці образи з власним досвідом сприйняття сільського життя. 

«Ми вирішили відмовитись від лайки, і це майже вийшло. Ця вистава продовжує лінію дослідження адаптованої сучасної класики, лінію «Вій 2.0», де розглядається схожа проблематика».

«Кайдаші 2.0» продовжують ще одну традицію сучасного театру – імерсивність. Оригінальне рішення для сцени – розташування глядацьких місць по обидва боки, та загравання з аудиторією створюють потрібний ефект присутності. Труна, свічки, сіно, череп, стіл, ліжко, і звісно – груші, стають символами, які дозволяють (хоча і не завжди правильно) передбачити розвиток подій та долі персонажів.  

І найтрагічніший з них – Іван, син місцевої «мисливиці на чоловіків» Тетяни. Він з’являється майже у кожній сцені, у ролі спостерігача. Невидимий і непотрібний, кинутий напризволяще, він, тим не менш, є втіленням певного сумління, що приходить у ключові моменти, намагаючись достукатись до героїв, прагнучі нарешті звернути на себе увагу, і яке приречене на вигнання. Врешті хлопчик покидає село, вирушивши назустріч невідомому, на пошуки сім’ї, батька, якого в нього не було, на війну, і його ніхто не зупиняє. У нього з рештою персонажів вистави є як мінімум одна спільна риса: всі вони хочуть, аби їх любили.   

Одним з найглибших є персонаж Мотрі, що демонструє найбільші трансформації у межах характеру. Саме вона озвучує основну думку, яка виникає у глядачів вистави – навіщо так жити, якщо можна жити краще? А реальність, в особі членів її нової родини в один голос дає відсіч: нормально! Їх все влаштовує, що зайвий раз доводить, що кожна людина самостійно формує свою реальність.

Cedra однозначно радить спектакль «Кайдаші 2.0» усім, включно з поціновувачами класики. Взагалі, напевно, саме Кайдаші відтепер стануть тим спектаклем від команди Дикого, який можна сміливо радити людям раніше не знайомим з творчістю колективу.

«- Батьку, а я точно твій?

Та ти що! Ти ж викопаний я!

Ужас»

Якісні жарти, блискуча гра, витриманий драматизм, притомні дизайнерські рішення та ілюстративне музичне оформлення не залишають байдужим. Врешті, прем’єра заслужила на овацію стоячи повної зали Сцени 6.

Хоча (спойлер) труна не знадобилась, та фінал трагічний. Місце груші в родині сучасних Кайдашів зайняла політика. Така алегорія залишає надію на те, що будь-яке політичне питання, як і старе дерево, може всохнути і зникнути будь-якої миті. Але чи зникне протистояння між адептами різних сторін? Чи забудуть вони образи так само легко, як забули Кайдаші суперечки через грушу? 

Ніхто з персонажів «Кайдаші 2.0» не викликає симпатії, але всі викликають співчуття. З одного боку, Мотря права – їхнє життя це передусім вибір, а не обставини, та з іншого – вони не знають, як це «інакше». А після співчуття приходить страх. Адже ці люди – велика частина нашого суспільства, яка в тому числі визначає майбутнє всієї країни. 

Колись Іван Нечуй-Левицький сказав, що його повість сконцентрована на темних плямах народного життя. 

А зараз темно.

P.S. Наше шанування баяністу. Гнітюча Сарабанда Генделя на баяні змогла стати як елементом гумору та абсурду, так і додати атмосфери передчуття неминучого. 

Наступний показ Кайдашів 19 вересня. 

Не прогавте! 

На прем’єрі побували Катя Потапенко та Аліса Семенова

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар