Традиційно до різдвяних історій зараховують якісь жахливо трагічні або надто класичні оповідання, як-то «Дівчинка із сірниками»* або «Вечори на Хуторі». Залишається спитати: за що так ненавидіти людей і це свято? 

Ні-ні-ні, редакція пропонує звернути увагу на ті історії, герої яких, принаймні, доживають до кінця твору. Залишимо в спокої Діккенса і Гофмана, і згадаємо про можливо менш відомі  та очевидні, але не менш просякнуті духом Різдва історії, які зігріють у зимовий день, і стануть непоганим доповненням до какао та імбирного печива.

Здається, Різдво – це саме той час, про який казав Клайв Льюїс: «Коли-небудь ти доростеш до того дня, коли знову почнеш читати казки».

Джон Толкін – «Листи різдвяного Діда» 

Здається, діти Толкіна були найщасливішими дітьми на світі! Щороку на Різдво, у відповідь на їхні традиційні листи Діду Морозу, вони отримували….справжню відповідь! І не аби від кого, а від справжнісінького всемогутнього різдвяного Діда Ніколауса, від його помічника-хулігана – хороброго, доброго та дуже неграмотного Білого Ведмедя, та червоного ельфа Ілберета – відважного та розумного секретаря. Прекрасне видання українською побачило світи два роки тому, доповнене ілюстраціями Толкіна та сканами оригінальних листів та малюнків. Окрім щирого захоплення талантами Толкіна як письменника і батька, книга викликає нестримну ностальгію за дитинством і заздрість Толкінам-молодшим.

Історії в листах від Різдвяного Діда буде особливо цікаво читати тим, хто знайомий з класикою –«Гобітом», «Володарем перснів» та «Сильмарилліоном», адже «Гобіт» писався паралельно із листами, а певні натяки на заготовки сюжетів наступних творів, а також неповторний стиль, можна знайти в історіях, розказаних помічниками Різдвяного Діда. 

Найкраще читати на ніч, маючи під рукою коробку цукерок з різними начинками.

Клайв Степлз Льюїс – «Лев, чаклунка та магічна шафа»

І як тут можна не згадати кращого дружбана Толкіна – Клайва Льюїса! Його серія книжок «Хроніки Нарнії» просто створена для прочитання на Різдвяні свята. Але особливе місце серед них звісно ж посідає найперша книга серії, де головні герої мають найменше років, найсильніше вірять в дива і потрапляють у своєрідне задзеркалля андерсонівської «Снігової королеви». 

І хоча ця серія (на відміну від Толкінівських оповідей про Середзем’я) традиційно вважається дитячою літературою, філософ Льюїс майстерно замаскував всередині безліч алюзій, цитат та вчинків, які трактуються зовсім інакше у старшому віці. 

Історія про дітей, що втекли від однієї війни лише для того, щоб опинитись в епіцентрі іншої, захопить зненацька, подарує кілька пригодницьких вечорів, і навіть дасть можливість повірити, що за вікном кучугури снігу у дусі справжнього українського Різдва, а не оце от усе.

Найкраще читати закутавшись у теплу ковдру поруч із коробочкою рахат-лукуму.

Деніел Гендлер – «13 придибенцій»

І хоча друга назва цієї серії книжок – «Серія нещасливих подій», все ж театральна манера оповіді, колоритний оповідач, ніби виліплені з тіста та шоколаду декорації затягують читача у вир надзвичайних пригод і не випускають з цієї готичної казки, аж поки ви не відкладете тринадцяту книгу. 

Безумовно популярності твору і автору додали навдивовижу вдалі екранізації – 2004 року (яка зібрала пів голлівудського небосхилу – Джим Керрі, Меріл Стріп, Джуд Лоу, Хелена Бонем Картер, Дастін Гофман) і нещодавня дуже детальна екранізація, спродюсована Ніллом Патріком Гаррісом, і адаптована самим автором збірки. 

Йдеться про серію подій, що трапляються з трьома дітьми різного віку, які змушують їх переїжджати з місця на місце, здійснювати надзвичайні вчинки, боротися з хитрістю, тупістю та жадібністю деяких дорослих для того аби зберегти один одного і нарешті бути щасливими.

І хоч автор і застерігає на кожному кроці, що цю книгу не варто читати тим, хто чекає на хеппі енд, редакція трошки проспойлерить і скаже, що автор просто кокетує. 

Найкраще читати на підвіконні, при світлі настільної лампи, запиваючи какао. 

Террі Пратчетт – «Санта-Хрякус» і все інше J

Коли у Дискосвіті раптом зникає Санта-Хрякус (Пратчеттівський аналог Діда Мороза), його місце тимчасово займає Смерть, і, можете нам повірити: він зовсім від цього не в захваті. Детективно-фантазійна історія, просякнута духом Різдва, однозначно подовжить вам життя: адже гумору там, як і в інших книгах Пратчетта – вистачить на кілька прочитань.

Крім найріздвянішої з історій для довгих вихідних підійдуть і «Колір магії», і серія книг про Мокріста фон Ліпвіга «Зсув по пошті», і, звісно ж, нещодавно дуже вдало екранізовані «Добрі передвісники» у співавторстві з Нілом Гейманом.

Найкраще читати маючи у зоні досяжності витягнутої руки або ноги усе необхідне для життєдіяльності на найближчі 5 - ∞ годин (адже ви не зможете відірватись від читання!).

Льюїс Керролл – «Аліса в Дивосвіті» та «Аліса у Задзеркаллі» 

Чим більше біографій Керролла з’являється – тим менше ми про нього знаємо. Так само і з його «Алісою»: чим більше разів ми її читаємо – тим більше наша думка і враження від книги змінюються. Аліса з Дивосвіту виростає у Алісу із Задзеркалля, втрачаючи і знаходячи на своєму шляху частинки пазлу, з якого складається її дорога у доросле життя.

Радимо звернути увагу на Білого Лицаря, із допомогою якого Керролл елегантно і романтично прощається зі своєю юною подругою, у житті якої вже немає місця для старого друга, і зронити ностальгійну сльозу за власним дитинством і всіма тими, кого ми лишили у ньому.

Найкраще читати перед дзеркалом, із тарілкою коржиків з шоколадною крихтою, баночкою варення та горнятком чаю. 

Марина та Сергій Дяченки – «Олена й Аспірин»

Мало хто чув про цю книгу, а тим не менше – її варто прочитати. Одне з небагатьох якісних вітчизняних філософських фентезі, що нагадувало б Террі Пратчетта, якби він ріс в одній із борщагівських хрущівок. 

Дівчинка Олена з незвичайним ведмедиком шукає свого брата, і обирає собі у помічники безтурботного діджея Аспірина, одним помахом смичка докорінно змінюючи його життя. Буденний світ клопотів, під’їздів, хуліганів та поліції непомітно переплітається з демонічними витівками, перевертнями та іншими вихідцями з незнаних світів. Чому її варто читати на Різдво? Бо Оленка, що звалилась на шию Аспірину, до скреготу шестерень нагадує духів Різдва, які являлись Скруджу аби наставити його на шлях істинний. 

Найкраще читати обіймаючи м’яку іграшку, під приглушену балаканину радіоведучих, із келихом молочного лікеру. 

Френсіс Годгсон Бернетт – «Маленький лорд Фаунтлерой»

У більшості книжок цієї пані досить схожий сюжет: знедолена дитина (але не настільки нещасна, як у Діккенса) волею провидіння потрапляє у непритаманне для себе середовище, змінює оточуючих, або змінюється під їхнім впливом сама, знаходить вірних друзів і стає щасливою. Непоганий сюжет, як для відчуття Різдвяного дива, чи не так?

Та з усіх саме від історії про маленького лорда найбільше віє зимовим духом. 

Маленький Седрік (який вийшов навдивовижу живим – адже  Бернетт змалювала його зі свого молодшого сина) разом із мамою опиняються у досить незручному становищі. Його дід-багатій запрошує хлопчика через океан жити у велетенському родовому маєтку, проте не хоче ні за що в світі бачити матір Седріка. Сімейна драма, яка звісно ж отримає своє щасливе закінчення, вже давно стала класикою англійської літератури.

Найкраще читати у великому кріслі з пухнастим домашнім улюбленцем на колінах. 

Роаль Дал – «Чарлі та шоколадна фабрика»

Чорний гумор у дитячих книжках – і досі є явищем не надто розповсюдженим. Проте Роальд Дал у ньому мастак! Та аби зрозуміти в повній мірі мораль історій Дала – необхідно почитати його біографію. В кожній його книжці ви знайдете перетини з подіями його життя, і, на жаль, у не найщасливіших моментах. 

Та «Чарлі і шоколадна фабрика» – це насамперед історія про сім’ю. Про те, як важливо мати порозуміння в родині, вміти показувати свою любов і вчитись цінувати те, що маєш, при цьому не втрачаючи надії на здійснення дитячих мрій. 

Найкраще читати у маскарадному костюмі, поруч із холодильником. 

Джеймс Баррі – «Пітер Пен» та «Пітер Пен у Кенсінгтонському саду

Пітер Пен є, напевно, одним з найзагадковіших персонажів у світовій літературі. Хлопчик, який не хотів дорослішати, та персонажі сім’ї Дарлінг мали цілком реальних прототипів. Доля усіх склалась трагічно. 

Проте редакція пропонує зупинитись на казковій стороні історії і уявити себе ще одним членом родини Дарлінгів або одним з чарівних та колоритних персонажів, що населяють Небувалію. 

До речі, широко відома саме історія втечі Пітера і трьох дітей Дарлінгів і їхнє протистояння з Капітаном Гаком, проте мало хто знає, що цій історії передувало ще дві –а саме «Пітер Пен у Кенсінгтонському саду» і «Пітер Пен» (а та, яка з Дарлінгами і Гаком, називається «Пітер Пен і Венді»). А якраз у них можна знайти відповідь на головне питання: хто ж такий Пітер Пен? Це ніби пріквел до основної історії, де Пітер тікає з дому, і спочатку не хоче, а потім не може повернутися до мами, і лишається жити у Кенгсінтонському саду, познайомившись там із феями, і очікуючи на інших дітлахів, що загубились або втекли. Історія, насправді, більш ніж моторошна, тож у нашому списку вона офіційно займає місце зачитаної до дірок «Різдвяної історії» Діккенса. 

Найкраще читати у піжамі, задерши ноги догори, і ретельно перевіривши перед тим, чи всі вікна в будинку зачинені. 

Агата Крісті – все!

Якщо все ж хочеться і справді полоскотати нерви, то звернімось до класики детективу. Твори Агати Крісті, навіть ті, події яких не відбуваються на Різдво, чудово «заходять» на свята. Можливо, це через невеличку форму, і прекрасну літературну подачу,  яскравих персонажів, і  рухливі сюжети, а можливо через те, що майже всі її історії так чи інак пов’язані із традиційно різдвяною темою – сім’єю (нехай і не завжди в оптимістичному сенсі). 

Редакція радить класичні «Кривий будиночок», «Вбивство у Східному експресі», а також менш відомі – «Загадку Сіттафорда» (з діккенсівськими духами і класичною зимою), «Різдво Еркюля Пуаро» (з традиційним вбивством міліонера на святковому сімейному зібранні) та «Пригоди різдвяного пудинга» (з ялинкою, загадками та святковою вечерею для Пуаро). 

Найкраще читати біля комину, лежачи на килимі, запиваючи глінтвейном на червоному вині. 

*(якщо вже ми згадали про Андерсена, то чому б не «Стійкий олов’яний солдатик»? Так, та ще драма, але принаймні без дитячих трупів)

Різдвяним настроєм зобов’язані Каті Потапенко

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар