Які у вас дитячі спогади про Новий рік та Різдво? Мабуть, для усіх міленіалів, “ялинка у якомусь-там-палаці” навряд дуже приємний спогад. Такий-то радянський пережиток із їхніми не надто смачними подарунками (хоча б 2-3 шоколадні цукерки у наборі) та детективними виставами. О, ці прекрасні сюжети, коли ми всі мали кликати Діда Мороза чи шукати Снігуроньку, котра намагалася втекти кожен рік. Але кожен рік усі ці жахливі дити та її божевільний дідусь знаходили дівчинку (часом не повнолітню) та примушували працювати. Чесно кажучи, набагато цікавіше було грати у хованки під час “іммерсивної частини” вистав, коли всі ці зайчики-лисички тягли тебе десятилітню/-нього щось робити. Не надто корисну справу, як на нашу думку.

Нарешті з’являються альтернативи цим великим та могутнім “Йолкам”. Тепер діти можуть святкувати Різдво у музеях, та ще й кожен запропонує різні варіації та сюжети, або обирати казку для новорічного настрою на будь-який смак. У редакції Cedra усі були доволі своєрідними дітьми, тому вирішили, що найкращій новорічний настрій їм допоможе створити перечитування “Божественної комедії” та нова вистава від Дикого театру “Синя борода”.

Дика борода від Синього театру 

Катя Потапенко

Що може бути різдвяного у «Синій бороді», спитаєте ви, і будете праві. Адже й справді – моторошна історія про маніяка-сексиста аж ніяк не налаштовує на святковий лад. Проте, у інтерпретації Дикого Театру, історія, здається, отримала саме ту мораль, якої їй бракувало. І це найріздвяніше мотто з усіх відомих людству – «сім’я – це найважливіше».

Хоча казка і нагнала страху, та (спойлери) в ній немає антагоніста. Надприродні сили втрутились і покарали людину, що збилась зі шляху, і тепер її визволення залежить від того, чи зуміє вона знайти дорогу додому, чи зуміє відкритись рідній людині. Дещо нагадує класичну «Красуню і Чудовисько», вам не здається? 

Справді, «Синя борода» від Дикого Театру ніби перегукується із багатьма відомими сюжетами, проте лишається якимось абсолютно окремим твором. Сучасний і локалізований сюжет захоплює і справді має набагато більше сенсу, аніж класика.

Дуже вдале рішення з декораціями-завісами, які створюють ілюзію багаторівневого простору та візуально збільшують скромну «Сцену 6». Ілюстрації, що проектуються на полотна і змінюються залежно від сцени заслуговують окремих оплесків. 

Від дорослої аудиторії (на жаль, як би Cedra не хотіла, та ми всі давно належимо до цієї категорії) – браво акторам, які всі були на своєму місці, динамічному і змістовному сюжету (уникнути моралізаторства і передати мораль – треба вміти, і вийшло це дуже вдало!), і оригінальному музичному супроводу, що цілком міг би стати окремим альбомом, наприклад, гурту «Казки».

Проте, попри вдале рішення використати тренд відсутності явного антагоніста, план Дикого поставити виставу для дітей віком 6+ потребує корективів. Комічний персонаж, фантастично відіграний Володимиром Скориком (ось звідки потягнуло ТЮЗ-ом на Липках! Манера прочитується десь на підсвідомості) тягне на себе всю увагу дітлахів, які справді оживали і реагували в основному на його репліки та дії, мав або замало місця у виставі, або ж навпаки надто вже занижував планку дитячого інтелекту. 

І ось вона, тонка межа, яка не дозволяє створити виставу одночасно для дорослої і для дитячої аудиторії. Діти, навіть найрозумніші й найвихованіші, завжди сміятимуться з трусів, падінь, дуркуватих персонажів, і всяких словечок, типу «какашка», вимовлених в тему і без. А от дорослі – ні (принаймні, хочеться вірити). Натомість, дітям зазвичай не подобаються мюзикли (особливо, якщо в піснях багацько тексту) і попри їхню обізнаність у фільмах жахів та іншому – розповіді про різні види заподіяння смерті таки можуть налякати першачків. Можливо, варто подумати над тим або вказати інший рейтинг – наприклад 12 + (у такому вигляді, як вона є зараз, вистава має чудово «зайти» підлітковій аудиторії – задорослій для «ялинок» і замалій для класичних постановок) та прибрати труси на штанях, або ж навпаки – мінімізувати жахівчики та пісенний складник, і додати більше «зайчика». 

Казка із рейтингом

Даша Сухоставець

Нас вже давно не лякає рейтинг PG (6+), бо розумні та зворушливі історії можуть і мають створюватися для будь-якої вікової категорії (Pixar довели це усім, хто сумнівався). “Синя борода” від Дикого театру – приємна та весела казка для всієї родини. І все ж вікове обмеження має бути 10-13+. Не те, щоб ми думали, що сучасних дітей можна налякати розчленовуванням тіл, але от травмувати тонку душевну організацію батьків зайвий раз не хочеться.

Декорації та костюми – прекрасні. Вони казкові, повністю відповідають стилю Дикого театру і зовсім трошечки “садо-мазо” (рівно на стільки, щоб не помітили “особливо чутливі” дорослі). Капелюх з вухами – то любов. Просто не можемо не згадати художниць Альону Овраменко та Дарію Халіну.


Музика практично скрізь там, де необхідна. Якщо на перший погляд здалося, що Синій борода заспівав даремно – дещо втратився його страхітливий образ – під кінець стало зрозумілим, що так і має бути. Деякі пісні навіть хочеться потім наспівувати, але деякі – варто було б скоротити.

Актори дуже різні. І головного антагоніста – Костянтина Михно, і його (спойлер: справжню) наречену – Тану Лавську – ми вже бачили у постановках Дикого театру. Але були й ті, хто додавав “шарму” дитячих різдвяних вистав. І кілька дітей молодше 10 років були у захваті від усіх їхніх жартів. А деякі жарти, як ті “вбивчі вірші”, “зайшли” усім без виключень.

Сюжетні твісти – однозначно так. Відсутність найбільшого зла, але як же без зла меншого; сімейні таємниці; ті, хто ходять до школи, ті заміж не виходять і, звісно, Толік. В принципі, усі гвинтівки вистрілили, усі проблеми вирішено. А якщо ви ще трошки ботан, то знайдете паралелі з правдивою історією Жиля де Ре (Синього бороди часів Столітньої війни), коли вся інформація про нього здебільшого була наклепом.

Гостріше, ще гостріше

Відгук захопленого редактора

Якщо ви прихильник театру і у вас є діти, то скоріше за все, вони не оминуть знайомства з цим видом мистецтва. А його, до речі, не всі дорослі шанують і можуть “розкусити”. А тут діти.

“Синя Борода” – премєра дитячого спектаклю для Дикого Театру і подвійна доза відповідальності. ДТ міцно схопився за госто-соціальну та провокативну інтонацію, тому цікаво було почути як вони можуть вести діалог з ніжною аудиторією.


Це – не класично новорічно-різдвяна пєса, дякуємо. Не обовязково впихувати Діда Мроза (чи навіть Святого Миколая) у кожен новорічний спектакть, щоб відчути святкову атмосферу. Дикий Театр справляеться з цим так: кольрова гамма та декорації візульно продумані і сюди ж доречно лягло мультимедійне рішення – яскраве та не банальне. 

Тенденції до нової інтерпритації, яка доволі сильно трансформує первинний “біблейно-відомий” сюжет теж гарна задумка. Проте за бажанням нового переосмислення розмився загальний пейзаж моралі. Погнались за новаторством – розмили фінальну частину. Можливо, коли ступаєшь на “дитячу зону”, додавати елемент зворотнього звязку? Це б допомагало розвиватись дитячому театру, який ніяк не народиться повністью.


Музика органічно вписана у постановку. Мені початок нагадав трохи мюзикл “Чікаго”, я вже налаштувалася на феміністичний підтекст і “небезпечні” теми, але автори вивели до іншого виходу, більш загалього. Радує, що звучать знайомі думки про “феміністичність” героїні, а жіночі персонажі не пасивні, вони перші роблять крок в освідченні, вони діють, а не сплят/стоять/вишивають (потрібне закреслити). Може було трохи забагато співу, але це на поціновувача. 

Трохи просідає канва головної героїні, за пригодами її брата спостерігати прикольніше. До речі, йому окрема дяка – хлопчик-зайчик зайшов всім на сто відсотків, шикарно зіграна роль, сама б закохалась. (Дайте мені гітару!)


Особисто мене завжди охоплював хтонічний жах, коли тебе намагаються витягти на сцену. Але продумана взаємодія додає життя і руху. От і “Синя Борода” – “розмовляє” з дітьми і це виходить продумано, на жарти добре реагує весь зал, коли треба пригадати магічне закляття – відповідають хором. Отже, сюжет втягує глядачів. “Сім сім від юмсі” – ну, це дуже старий мем, діти не зрозуміють. Дорослі можуть і загадати, а можуть повертіти носом за олдфаговість. Ну, пожартували б там про “Це маман і їй норман”… А може, краще і не треба.


Ні в якому разі не треба пафосного моралізаторства. Натомість, я б із задоволенням подивилась на взаємодію “Диких”, як прогресивних представників театру з дітьми. Ви ж любите виклки? Всі ми жертви театру, бо всі грали зайкиків-сніжинок у дитинстві. Давайте відходити від канонів. Мені не вистачило госторти теми: про смерть та інші “дорослі” фішки, а в фіналі з глядачем трохи наче посюсюкались і відпустили. Але ж спектакль вді 6 років, тоді “плюшевий” фінал закономірніший.

Вітаємо Дикий Театр з виходом у світ, у світ до дітей. Сподіваємося, вони і далі продовжать цей шлях, бо освітлення юному українському глядачу не завадить, зважаючи на те, в яких консервативних умовах ми тут співіснуємо. А ми довіряємо – ДТ. Це як віддати на виховання свою дитину. Так от: ДТ ми б довірили. Але, але всеж хочеться від вас більше сміливості, як зазвичай. 

Питання, які залишаються після перегляду: звідки в Бороди весільна сукня дружини? Де, власне, його борода? Чому мати так не любить старшого сина? Чому у Дикого Театру лише одна вистава для дітей?

На виставі побували та матеріал підготували: Аліса Семенова (фото), Аня Попова, Катя Потапенко, Даша Сухоставець

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар