Коли ми говоримо про митців та музу, яка приходить до них, то уявляємо дорослу особу, переважно жіночої статі, можливо у давньогрецькій тозі та у філософській позі. Але це не завжди так. І джерело натхнення буває різним, і чому це муза обов’язково повинна бути повнолітньою? Це ж справжній шаблонний ейджизм. Джеймс Баррі, наприклад, знайшов собі аж п’ять маленьких муз (хлопчиків з родини Девісів). Це вони стали прототипами персонажів “Пітера Пена”. А ще був Льюіс Керрол з Алісою Лідделл, Алан Мілн та Крістофер Робін. Діти надихають дорослих не лише на казки та підліткові історії, часто ми просто не знаємо бекграунду великої історії з маленькими деталями.

Cedra витримала візит 9 муз (головних і не дуже) і кожна розповіла про своє дитяче уособлення

Архе – муза витоків і початків

Втілення: Маленький Принц, або Тоні

Коли розмова заходить про “Маленького принца” Екзюпері, ми одразу пригадуємо страшні баобаби, які шкодять планеті, вередливу, але таку ніжну Троянду, удава, капелюх, пустелю та багато інших подій і персонажів. Ця філософська казка підкорила весь світ ­– тираж «Маленького принца» більше 80 мільйонів екземплярів, його постійно перевидають, а читають  і дорослі дітям, і діти дорослим. “Маленький принц” без перебільшення геніальна річ, тому що її написав не Антуан де Сент-Екзюпері…а Тоні, маленький Тоні (як його називали в родині, а потім близькі та друзі). Так, іноді буває й таке, що дорослому вдається зберегти в собі найсвітлішу частинку себе – внутрішню дитину. Диво, що на нашій планеті ходять (а іноді і літають пілотами) такі люди як Антуан (а всередині – Тоні). Можуть пройти всі жахи війни, не розчаруватись у цьому світі, а взяти і спробувати поговорити з кожним через книгу. «Адже всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає». Казка була написана далеко від батьківщини, у вигнанні в Нью-Йорку, і символіка цього тексту-казки, казки-притчі добре запам’яталась нам назавжди, як і малюнки автора. А головне: пишучи з тіла дорослого чоловіка, Тоні присвятив цю казку своєму найкращому другові – Леону Верту. Але! З великою приміткою, пам’ятаєте її?

Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання: цей дорослий – мій найкращий друг. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на світі, навіть книжки для дітей. І, нарешті, третє: він живе у Франції, і йому там голодно й холодно. Він дуже потребує, щоб його втішили. Та якщо все це не може виправдати, то я згоден присвятити книжку тому хлопчикові, яким був колись цей дорослий. Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам’ятає.

Отже, я виправляю присвяту:

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ,

коли він був маленьким.

Леон Верт існував насправді, і насправді був найліпшим другом Екзюпері, хоча багато в чому вони не сходились. Наприклад, у політичних поглядах, в літературних смаках, в роках (Верт був старший за Антуана на 22 роки). Верт, до речі, теж був письменником. А ще літкритиком та перекладачем, походив з єврейської родини, але так само як і його друг ненавидів війну і все, що з нею пов’язано. Сент-Екзюпері зустрів Верта в 1931 році. 

Екзюпері присвятив йому дві книги ( «Лист заручника» і «Маленький принц»). На початку Другої світової війни, коли  писався «Маленький принц», Сент-Екзюпері жив в центрі Нью-Йорка і постійно думав про Францію і своїх друзів. Леон Верт в період війни був в Сент-Аморе (гористому регіоні недалеко від Швейцарії). Це був дуже важкий час, він «був один, холодний і голодний».

Екзюпері зник над Середземним морем в липні 1944 року. В наступному місяці Верт дізнався про зникнення свого друга з радіопередачі. Ще не знаючи про “Маленького принца”, в листопаді Верт виявив, що Сент-Екзюпері в минулому році опублікував в Сполучених Штатах казку, яку проілюстрував сам, і що вона була присвячена Верту.

Леон Верт писав: «Мир без Тоніо [Сент-Екзюпері] не є повністю миром» “Peace, without Tonio [Saint-Exupéry], isn’t entirely peace.” 

 Леон Верт не бачив текст до тих пір, поки, через п’ять місяців після смерті його друга, французьке видавництво “Галлімар”, прислало йому спеціальне видання. Верт помер в Парижі 13 грудня 1955 року.

Евтерпа — одна з 9 муз, покровителька музики та ліричної поезії

Часто її зображували молодою жінкою з вінком квітів та сувоєм біля ніг

ВтіленняАльма Манон Ґропіус 

Манон (бо саме так її називали в родині) виросла у дуже відомій та дотично-творчій сім’ї. З одного боку вона була дочкою архітектора Вальтера Гропіуса – засновника стилю “Баугаус”, з іншого – падчерка романіста і поета Франца Верфеля. Але головну роль в житті дівчинки відігравала її мати – Альма Марія Малер-Верфель.

Альма Малер (у дівоцтві Шиндлер) була “зіркою” та музою вищого світу. Проте, історія запам’ятає її як “колекціонерку” талановитих чоловіків. Перша її здобич – композитор Густав Малер. Далі попались – Франц Верфель та Вальтер Гропіус. Вона  притягувала до себе творців будь-якого виду мистецтва і виходила далеко за рамки платонічних стосунків. Густав Клімт, Оскар Кокошка – її легендарні коханці. А скільки інших геніїв вона зібрала в одну колоду: Бернстайн, Фейхтвангер, Равель, Генріх Манн, Томас Манн, Альбан Берг, Ремарк, Бруно Вальтер, Рихард Штраус, Стравінський.

Біографи дають полярну оцінку її особистості: від «рокової дами» та фамм фаталь до мисливиці за геніями. Яких вона, до речі, ніколи не кохала.

Альма настільки цінувала обдарованість в чоловіках, що навіть могла поступитись своїми принципами аби мати поруч з собою когось великого. А принципи і погляди у жінки були … архаїчними: антисемітські, гітлерівські і, в цілому, агресивні та тоталітарні.  Донька була для неї в певному сенсі проектом: мама пишалась арійським походженням дівчинки,  привчила її до мистецтва, і ввела в вищий світ. Тим часом не дозволяла колишньому чоловікові спілкуватися з дитиною. Пані Малер обожнювала мистецтво, але ніколи не нехтувала практичністю, тому Манон отримала і «земну професію» — перекладача. З попереднього навчального закладу (школи-інтернату) юну музу відрахували через захоплення “нудизмом” (заохочуваним мамою, не питайте чому, самі не знаємо).

Манон Ґропіус називали The Potnia Theron – це древній мотив про жінку, яка була покровителькою всіх тварин, як Артеміда чи, наприклад, Білосніжка. Звичайно, для Манон була підібрана найкраща ( на думку матері) пара – дипломат з нацистськими поглядами. Пані Малер постійно використовувала красу доньки для привернення уваги. На жаль, фінал у цієї історії трагічний. Манон померла у 18 років від поліомієліту, який паралізував її. Для вшанування пам’яті композитор Алан Берг напише для “янгола” Концерт для скрипки з оркестром 1935 – найвідоміший свій твір.

Маленька Манон була музою Нобелівського лауреата з літератури Еліаса Канетті, а вітчим, письменник Вертфель, – присвятив їй роман “Пісня Бернадетт” і наділив головну героїню характером своєї падчерки. 

Уранія — в грецькій міфології, одна з дев’яти олімпійських муз, муза астрономії

Втілення: Керолайн Мур

Знайомтесь – це Керолайн Мур і вона наймолодша астрономка в історії, яка відкрила наднову у свої 14 років. Це зірка SN 2008ha в галактиці UGC 12682 в сузір’ї Пегаса.

Мур була членом команди з пошуку наднових зірок обсерваторії Паккета, коли в листопаді 2008 року дослідниця помітила на знімках щось дивне. Зателефонувавши до секретаріату Міжнародного астрономічного союзу, Керолайн повідомила про свою здогадку. І вона виявилась вірною. Вже професійні астрономи підтвердили, що зірка унікальна. У 2009 року корпорація iOptron (Бостон, Массачусетс, США), нагородила Керолайн почесним званням Наймолодшого молодого астронома року. 

 Мелета – муза роздумів і досвіду

Втілення: Тіллі Сміт  

На своєму прикладі британська школярка Тіллі Сміт, довела, що учні все таки слухають вчителів. Вона відпочивала на острові Пхукет саме тоді, коли острів постраждав від  жахливого цунамі. Коли вода Індійського океану почала дивно відповзати назад, деякі туристи завзято наввипередки кинулись збирати дрібний морський скарб. Але не Тіллі.  З уроків географії вона запам’ятала ознаки наближення цунамі, і  тому встигла попередити своїх батьків.  Добре, що дорослі повірили доньці: вони разом переконали  туристів  залишити пляж і передали інформацію рятувальникам. Прикмети величезної хвилі, як їх описала 10-річна британська дівчинка – це «бульбашки на воді» і «піна, як на розпеченій сковорідці». Такі знання Тіллі Сміт отримала від свого вчителя географії Ендрю Кірні, і саме його Тіллі вважає справжнім героєм. За свої дії та знання  Тіллі Сміт отримала нагороду Британського морського товариства.

Кліо — одна з дев’яти муз, покровителька історії

Зображується, як правило, із сувоєм та грифельною паличкою в руках. Іноді атрибутом Кліо був сонячний годинник, оскільки вона стежила за плином часу

ВтіленняДжеймс Фіппс

Історія відкриття Едвардом Дженнером вакцини проти віспи відома всім дуже добре, хоча б зі шкільних уроків біології або історії. Віспа, вона ж натуральна віспа і вона ж чорна віспа, була страшнючою хворобою того часу, що передавалася повітряно-крапельним шляхом, а ризик заразитися від хворого дорівнював майже 100%. Від неї вмирало до 40% заражених людей. Особливо висока смертність була серед дітей.  Та й ті щасливчики, що виживали після віспи, були до кінця життя “відзначені” характерними шрамами на тілі. 

У 1796 році Едвард Дженнер, практикуючий лікар з маленького англійського містечка Берклі, прищепив Джеймсу Фіппсу експериментальну вакцину проти коров’ячої віспи, яка в легкій формі протікає у людини. Деймс Фіппс був восьмирічнім сином садівника Дженнера і став першою людиною, якій Едвард Дженнер дав таку експериментальну вакцину. Це відкриття продовжило історію і врятувало багато людей від хвороби.

Вакцинація малого Фіппса була публічною. На ній була присутня ціла комісія медиків і ,звичайно, натовп місцевого народу, які хотіли хліба та видовищ. Все це Дженнер задумав  спеціально  і зробив її публічною, тому що його наукові праці не друкували в наукових журналах, а вчені та медики вважали його звичайнісіньким дилетантом в науці і ставилися до його ідей зверхньо.

Едвард Дженнер зробив те, чого дуже давно хотів: він був визнаний вченим, видатним вченим, а людство отримало вакцину від віспи. Життя маленького Джеймса Фіппса теж склалось дуже добре: він виріс, одружився і в подарунок від господаря, тобто Дженнера, отримав у безоплатне довічне користування будинок в Берклі, де прожив зі своєю дружиною і двома дітьми до самої смерті в 65-річному віці. Зараз в цьому будинку знаходиться музей лікаря Дженнера.

Перші п’ять муз вже тут, але ще чотири танцюють разом із фавнами та сатирами 😉

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар