Ернест Міллер Гемінґвей – для багатьох читачів це ім’я стало символом “чоловічої”, пристрасної, але “по-героїчному стриманої” прози, з його пізнаваним телеграфним стилем. Ми любимо Гема за те, як він, вибачте за тавтологію, любив життя, за його невгамовну пристрасть до пригод… А їх Гемінґвей встиг назбирати на своєму шляху чимало. І хоча здивувати досвідченого читача фактами з біографії Гема важко, ми все ж підібрали кілька веселих і дивних історій про письменника, боксера і просто красунчика Ернеста Міллера Гемінґвея.

Бокс!

«Мої писання – ніщо, мій бокс – все» – якось вирвалось у Гемінґвея. Але правда в тому, що література та спорт – дві вічні пристрасті письменника. Бокс став для нього більш ніж просто видом спорту. Гемінґвей намагався відвідувати всі значущі бої, заводив знайомства з профі, а також дуже активно тренувався. У своєму маєтку він навіть обладнав ринг, де влаштовував аматорські турніри – бився сам і судив.

З боксом пов’язана така історія:

Коли Ернест у 1920-ті роки жив у Парижі, у місто періодично навідувався чемпіон у важкій вазі Джек Демпсі, його ще називали «костолом з Манасії» (цим боксером захоплювався сам Майк Тайсон!). У вільний час Демпсі боксував з деякими американськими знаменитостями і відмовив тільки одній людині – Гемінґвею.

«Йому було років двадцять п’ять, він був у відмінній формі і вважав себе хорошим боксером, – пояснював Демпсі. – Я досить непогано розбираюся в людях, в чоловіках вже точно, і розумів: якщо б я вийшов на ринг, Гемінґвей кинувся б на мене мов навіжений. Щоб зупинити його, довелося б бити всерйоз, по-справжньому жорстко, а я цього не хотів…»

Дивні коти

Ви знаєте щось про “котів Гемінґвея”? А вони існують! Полідактильна кішка – це кішка з вродженою фізичною аномалією, через яку вона народжується з більшою кількістю пальців на одній або декількох лапах.

Ернест Гемінґвей був відомим шанувальником таких котів, після того, як кішечку подарував йому капітан корабля. Письменник назвав її Білосніжкою. Після смерті автора в 1961 році його будинок в Кі-Уесті, штат Флорида, перетворили на музей, де і живуть нащадки Білосніжки. Зараз в будинку проживає близько п’ятдесяти нащадків кота.

А чи був мохіто?

Гемінґвей у свій час жив на Кубі і, швидше за все, пив там мохіто.

Однак репутація улюбленого напою Гемінґвея, що зробила мохіто найпопулярнішим коктейлем в світі, – не більше ніж маркетинговий хід гаванського бару La Bodeguita del Medio. Власники закладу навіть пішли на такий трюк: на стіні бару висить записка з зізнанням в любові до мохіто, написана, нібито, самим автором. Солодкий коктейль точно не належав до числа його улюблених, хоча б тому, що письменник був діабетиком, і пив в основному максимально сухі напої. Отже, якщо мохіто, то без цукру, будь ласка!

Риба його мрії

Нещодавно журнал The New Yorker опублікував раніше невідому розповідь Гемінґвея.

Твір під назвою Pursuit As Happiness ( “Радості полювання”) можна знайти у випуску видання за 8 червня 2020 року. Розповідь про полювання на марліна (різновид хижих риб в Атлантичному океані і так, це саме та риба з новели “Старий та море”) знайшов онук письменника Шон Гемінґвей. Машинописний текст з нотатками письменника ховався в бібліотеці Джона Ф. Кеннеді, в архіві рукописів, листів і фотографій. Шон припустив, що його дід працював над оповіданням в період з 1936 по 1956 рік. Письменник і сам колись полював на цю рибу. Зберігся його лист про риболовлю, який було відправлено 8 травня редактору «Miami Herald». В ньому докладно розповідається, як автор і його друг Генрі Стратер боролися, щоб тримати подалі від акул марліна, якого вони зловили біля Багамского острова Біміні.

«На гачок попався блакитний марлін, який важив 500 фунтів (226 кг) … Риба підсіла на гачок у Біміні, зачепилася краєм пащі … вистрибнула цілих 18 разів; до човна таку важку рибу вдалося підтягти тільки через годину після того, як її покинули сили, і вона перестала сіпатися…Риба знаходилася поруч з човном, коли акула напала на неї… ». Ернест Гемінґвей мав свій улюблений бар у Кі-Уесті, в якому він жив з 1931 по 1939 роках.

Бар, крадіжка та пісуар

Sloppy Joe’s відкрив його друг Джо Рассел і можна тільки уявити, які шалені вечори пам’ятають ті стіни. Існує байка про те, що саме з цього бару письменник умикнув пісуар, як трофей. І поставив у себе вдома. Пояснив він це тим, що “спустив” в цьому закладі величезну кількість грошей, так що пісуар тепер по праву його. А також письменник приволік його додому, щоб позлити дружину. Пізніше вигадник перетворив пристосування в садовий фонтанчик, з якого пили його полідактильні кішки.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар