«Є такі речі, настільки жахливі, що осягнути їх одразу просто неможливо. Є і такі – оголені, миготливі, неминущі в своєму кошмарі, – осягнути які, насправді, неможливо в принципі. Тільки потім, на самоті, серед спогадів, починає виднітися певна подоба розуміння – коли попіл охолонув, коли плакальниці розійшлись, коли ти раптом обертаєшся і бачиш, що відтепер живеш у абсолютно іншому світі».

Синопсис

Річард Пейпен з забитого каліфорнійського містечка переїздить вивчати давньогрецьку у маленький елітний коледж у Вермонті. Він потрапляє у коло обраних, закриту общину з шести студентів таємничого і екстраординарного викладача Джуліана. Його нові однокурсники неохоче приймають Річарда у свою компанію. Поступово він більше вливається в колектив і дізнається про непрості стосунки між друзями і про страшні таємниці, які вони приховують. Річард є оповідачем цієї історії, яка починається з вбивства одного з однокурсників, до якого причетна вся група. По мірі того, як ми дізнаємося мотиви злочину, ми спостерігаємо розвиток, розквіт і занепад стосунків у колі, та розмірковуємо про концепти долі та випадковості у нашому житті. 

 «В моєму житті була тільки одна історія, і тільки її я можу розповісти»

 «У тих умовах і при моєму характері я був би нещасливим де завгодно»

«У красі заключено жах. Все, що ми називаємо прекрасним, змушує нас здригатися»

 «Гадаю, в житті кожної людини є певний критичний період, коли характер визначається раз і назавжди»

«Заслужений професор психології не помітив жодної з десяти ознак близького нервового зриву, чи що там йому треба було розпізнавати на око і пояснювати студентам»

«В двадцять років мені здавалось, що я безсмертний»

«Банні був доволі гарним, та варто було мені спробувати сфокусувати на ньому погляд у світлі сексуальної привабливості, як у ніс одразу ж вдаряли огидні запахи пітних сорочок і брудних шкарпеток, а в очі кидались заплилі жиром м’язи. Наскільки я знав, дівчат такі речі не надто бентежать, але мені він здавався не еротичнішим за старого футбольного тренера»

«- Те, що ми зробили – жахливо, – раптом промовив Френсіс. – Тобто, звісно, ми не Вольтера вбили. Та все одно. Це погано.  І мені соромно. – Так, звісно. Мені теж, – діловито відгукнувся Генрі. – Але не настільки, щоб сідати через це до в’язниці»

«Зараз, коли я озираюсь назад, мені здається дивним, як непомітно розчинився мертвий фермер у моїй хворобливій та істеричній свідомості. Тим не менше, і це вельми показово, – думав я про нього рідко, і то, лише варто комусь про нього згадати. Настільки ж мало, якщо не менше, він хвилював решту»

«Кпини, слизькі натяки, чергові знущання. Сотні дрібних принижень, що залишились без відповіді і збирались в мені місяцями. Про них я і думав, і ні про що інше. Тільки завдяки ним я зміг спокійно дивитись за тим, як на одну довгу мить він зависнув, відчайдушно балансуючи, на краю обриву, перед тим як рухнути у порожнечу»

«Це ж просто Канзас». Канзас перед приходом торнадо»

«У якості необов’язкової примітки, я зовсім не вважаю себе зловмисником (хоча, смішно – адже якраз вбивці і ласі до таких заяв)»

«Його божевільний, безпорадний погляд струсонув все моє єство. Я ніби врізався на повній швидкості у цегляну стіну. Раптом – насправді тільки зараз – на мене звалилась гірка правда: ми здійснили страшне, незворотне зло. Я безсило відпустив комірець. Мені хотілось лише одного – померти»

«І хоча зовсім не я зіштовхнув його з обриву (що у свій час здавалось дуже суттєвою деталлю), тепер це вже не мало значення. Боже мій, боже мій, як я міг?»

«Можливо, Джуліан, як і я, вгледів би в цій історії втручання долі, високий трагізм, а зовсім не боягузтво, підлість та егоїзм, до яких насправді все це зводилось»

Причини читати

Як і 99% письменників Донна Тартт написала свій перший роман про себе. Як і Річард, з маленького містечка, вона переїхала навчатись в елітний коледж Беннінгтон у Вермонті, та потрапила в коло обраних до найкращого викладача давньогрецької літератури. Напевно через деталізацію і наповненість розповіді власними спогадами, книга здається набагато більш реальною і продуманою ніж нашумілий «Щиголь». Саме наповненість тексту відсилками до Давньої Греції, літературних творів, мови, цитування створює ілюзію присутності. Врешті-решт, вся література починається і закінчується на міфах Давньої Греції. Немає жодного сюжету, який би греки обійшли увагою. 

коледж Беннінгтон у Вермонті

«Таємна історія» – це некласичний детектив. Вона починається з вбивства. На самому початку оповідач зізнається, що частково винен у вбивстві свого товариша Банні. І це дає старт його спогадам, які виливаються в історію його навчання в коледжі. Одразу ми розуміємо, що головний герой уникнув кари. Але тим не менш скоєне переслідує його все життя. Ми не гадаємо, що станеться, ми переживаємо, бо знаємо, що це станеться.

Що справді класичного у цій книзі, то це оповідач. Він максимально відсторонений від історії і від зачіпання емоцій читача. Йому мало співчуваєш, він, вибачте, ніякий. Його складно назвати антигероєм, проте до героя йому однаково далеко. Він максимально звичайний і саме це дозволяє нам не сприймати його як діючу особу, а бачити історію, яку він розповідає максимально об’єктивно.  

А історія ця про обраних. Елітна купка інтелектуалів, високої думки про себе – нам завжди цікаво зазирнути всередину цього закритого мікрокосму і ми робимо це разом із Річардом. До того ж, книга описує життя в університеті таким, яким ми уявляли його (до того, як, власне, самі вступили в університет). Ну, може окрім вбивства однокурсників. Магнетичний викладач, ексцентричні студенти, готичний антураж. 

Страшна спільна таємниця перетворює друзів на ворогів, створює ілюзію того, що людям можна довіряти. Та авторка підкреслює, що найнебезпечніші – це якраз ті, кому ми довіряємо. 

У свій час книга була літературною сенсацією, тим не менш, майже 30 років потому, і досі немає екранізації. Донна Тартт продала рукопис видавцеві за півмільйона доларів. Перший роман! Дебютантка! Ребятаааа, це фініш. Покажіть нам хоч одного українського письменника, який за все життя стільки заробив. Права на написання сценарію кочували від Warner Brothers до Miramax, і врешті повернулись до Тартт. Та після провальної екранізації «Щигля» (яка, до речі, ще до прем’єри моментально поклала в кишеню Тартт 3 мільйона доларів) – навряд чи слід очікувати вихід на екрани «Таємної історії». Тартт була обурена відмовою «ворнерів»  дати їй можливість самій написати сценарій, і розкритикувала фільм. 

Думки членів клубу

«Головний герой постійно бреше, і ти починаєш думати – може і я так само постійно брешу?»

«У багатьох сюжетних ліній не було кульмінацій»

«Якби вбивства не було – вони всі закінчили б так само»

«Джуліан просто гарний PR-менеджер. Він зробив клуб закритим, аби всі хотіли туди потрапити»

«Як у Спарті: вони скинули Банні з гори, як найслабшого в групі» 

«Це угрупування небажаних людей. Недолюблені діти, які не вміють проявляти емоції»

Знак питання

  1. Річард вважає, що все випадковість і водночас все – знаки долі, що йому було написано на роду опинитись в Гемпдені. Чи це справді так? Чи вірите ви в те, що є події в житті, які проходять тріщиною, і раз і назавжди змінюють і формують ваш характер і ваше світосприйняття («Чи існує така річ як трагічний недолік – зловісна темна тріщина, що пролягає крізь все життя, – поза літературою?») ?
  2. Чи можна назвати героїв однозначно лихими? Чи в кожній людині є схильність вбивати?
  3. Банні видається найбільш безтурботним з усіх, тим не менш він найбільше одержим жахом після вбивства фермера, хоча його там навіть не було. Він був засмучений через те, що його не взяли, чи через сам факт вбивства?
  4. Генрі сказав Річарду, що його життя було мертвим до того моменту, як він вбив людину, і це все змінило. Що це говорить про Генрі?
  5. В чому значення сцени, коли Генрі витирає брудну руку об себе, після того як кинув землю на труну Банні?
  6. Деякі знаки і натяки Річард не помічав всю книгу, і дійшов до висновків тільки вкінці. Він справді не розумів їх, чи просто відмовлявся усвідомлювати?
  7. Як інші ставились до Річарда? Чи прийняли його врешті-решт в свою групу? Чи почувався будь-хто з них членом групи?
  8. Що ви думаєте про Джуліана? Чи змінили ви своє враження після його реакції на таємницю? Він відчуває себе причетним? Чому він тікає?
  9. Що означає сон Річарда у фіналі історії?

Про авторку

«Таємна історія» стала першим повноцінним романом Донни Тартт, який вона писала близько 10-ти років (роман вийшов друком, коли їй було 29). Почала свою письменницьку кар’єру з 13 років, родом з маленького містечка у дельті річки Міссісіпі. Глибоко віруюча католичка, Тартт вміло приховує своє особисте життя протягом останніх 30 років, і все, що про неї відомо зараз, що живе вона між Мангеттеном і загубленою у полях фермою в штаті Вірджинія. Ніколи не виступає на книжкових фестивалях, рідко дає інтерв’ю. Їде в один книжковий тур після кожного роману (а враховуючи, що кожен роман вона писала по 10 років – це не так вже і напряжно). Попри таку непублічність, в 2014 році Тартт було названо однією зі 100 найвпливовіших людей за версією журналу Time. 

За 30 років Тартт видала три романи – «Таємна історія» 1992, «Маленький друг» 2002, «Щиголь» (Пулітцерівка у 2014), і три нонфікшн – «Сонне місто: дитинство у південній готиці», «Баскетбольний сезон», «Командний дух: спогади про буття першокурсницею-чирлідером».

Враховуючи тенденцію, наступного роману від донни Донни слід очікувати десь у 2023-25 роках. 

*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.

Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар