Що таке традиційна музика? Ми чуємо її у семплах сучасних виконавців, у саундтреках до фільмів та на вечірках. Це традиційний спів без музичного супроводу і інструментальна танцювальна музика, яку грають на цимбалах, бубні, скрипці, басу. 

Проект «Рись» – це освітня платформа, присвячена традиційній музиці. Його творці випустили серію лекцій та подкастів. 

У подкасті “Ріж вірьовку” професійні етномузикологи, співаки, фольклористи, композитори розповідають про ті аспекти існування традиційної музики, яких не навчають у консерваторіях і про які не пишуть у підручниках. 

Катерина Капра, співзасновниця проекту «Рись»

Про уявлення про традиційну музику

Якщо у людей запитати “що таке традиційна музика?” – швидше за все, вони скажуть, що це радянські хори у віночках, оркестри народних інструментів, або щось інше шароварне. Але насправді традиційна музика і виглядає, і звучить зовсім не так. І ми у «Рисі» вирішили, що люди мають знати правду.

Євген Єфремов, етномузиколог, керівник гурту «Древо»

Про основні риси традиційної музики 

На відміну від музики академічної, композиторської – написаної нотами, народна музика створювалася без писемної традиції. Хтось знав пісню, переспівував її та передавав таким чином іншому. Кожне нове виконання такого музичного твору було унікальним – трохи відрізнялося від попереднього. Але при всій варіативності, традиційна музика консервативна. Консервативність – важливий чинник фольклору, що допомагає зберігатися йому протягом довгого часу. 

Традиційна музика – це колективний, анонімний витвір. Має тісний зв’язок із побутом – не потрібне спеціальне місце чи час для виконання. Усі твори виконуються у повсякденному житті – коли хочеш, тоді і співаєш. 

Сергій Постольніков, музикант гуртів US Orchestra, «Гуляй Город», «Чорноморці», проекту реконструкції Вертеп 18-го століття 

 Про сприйняття традиційної музики у суспільстві

У Кіровограді уявлення «співає як дід або як баба» – панувало довгий час. Люди, які бачили і чули наш гурт, навіть люди зі сфери культури, казали: 

«Співають як баби! Ну ви ж молоді, ви не так маєте співати».

Відчувалося щире нерозуміння: воно було схоже не на здивування, а на більш агресивну позицію – не просто «от, дивно», а «ви співаєте НЕ так». А потім, коли були знайдені записи тих самих бабів, які співати ту саму пісню тільки на 30 років раніше, або хор парубків з Полтавщини – із зазначенням віку – 16-18… Там іде звук і ти присідаєш, бо чуєш, як “валять” дядьки, або навіть й діди! І цей звук, аби його знайти – треба бути «неістовим» дядьком, сільським, робочим.

Співати могли всі, але справді виконавцями були однозначно не всі. У час такого несприйняття нас стимулювала польова історія – коли виїжджаєш в села, в степи, і знаходиш всі ці перли.

Ірина Данилейко, етномузиколог, завідувачка відділу Музею Івана Гончара

Про експедиції

У 2012 році в експедиції нам пощастило записати близько 30 текстів, з тих 179, що колись їх зібрав Малинка (прим. Олександр Малинка – український етнограф, кінця 19 – початку 20 століття).  Різниця в 10 років (серед бабусь у селах) – це кардинальна відмінність в кількості пісень, в репертуарі. 20-ті, 30-ті роки. А про 40-ві – я взагалі мовчу: те, що ми зараз записуємо – це крихти. 

А через 6 років, коли ми приїхали туди знову, цих бабусь уже не було в живих, ми знайшли інших жінок. І тоді за три різних сеанси ми записали всього одну пісню. 

Та крім текстів Малинки, ми якось записали на його місцях (у тих селах, де він збирав весільні пісні протягом п’яти років) 50 нових. Автентичні тексти! Чому вони не були відкриті раніше? Чому вони не опинились у збірнику Малинки? А сьогодні ми поїхали в ті місця, де він також збирав весільні пісні (близько 100) – і не записали жодної. Все, 2020 рік.

Олег Бут, музикант гурту «Буття»

Про те як виникає традиція

Для того, щоб була традиційна музика – треба передусім традиційне середовище

Як тільки середовище має свої традиції, свої сталі закони і умови – одразу і з’являється традиційна музика. Говорячи «традиційна» – ми маємо на увазі сільська передусім, тобто «традиція українського села». 

Чому не традиція українського міста? Чому це тільки виключно село? Хіба не було ніякої традиції в містах? Звісно, колись сільська традиція переважала – це було 80, 90 відсотків. Але зараз…

Не так важливо, що ти виконуєш – це можна фольклоризувати. Зараз мій девіз – фольклорне виконання нефольклорних речей. Чому б не застосувати це до будь-чого?

Таня Осінь, співачка гурту «Володар», викладачка традиційного співу

Про особливості і труднощі традиційного співу

«Найбільше я працюю над тим, щоб повторити манеру виконавиці максимально близько, пробувати співати – кіровоградським, полтавським голосом. В чому особливість? У тембрі і музиці. Максимально близько намагаєшся повторити музику, а потім ділиш на фрагменти і вчиш найскладніші місця. Вивчив – насолоджуєшся, коли виходить імпровізувати. Змінюється міра наближеності до того, до чого ти хочеш. Хочеться звучати максимально близько до зразка, який чуєш. Основна проблема людей у тому, що коли вони починають співати, то намагаються робити це дуже красивоГоловне в цій музиці – це сенс, який передається. Раніше кожна пісня була історією. Виконавці мали насамперед розповісти її, передати, відчути. Це головна мета. Коли ми співаємо – найголовніше промовляти оці слова, проживати їх.

Анастасія Мазуренко, звукорежисерка, етномузикологиня 

Про традиційний спів і науку

Уся історія етномузикології, що налічує приблизно 150 років, почалась з акустичними технологічними експериментами. І це легко пояснюється. Коли виник інтерес до традиційної музики – спочатку більш екзотичної (як в антропології), а потім і своєї – дуже швидко стало зрозуміло, що далеко не всі методи академічного музичного аналізу справляються. Якщо дивитись на традиційну музику як на окремий, сформований феномен. 

В середині ХІХ століття в дослідників виник інтерес до традиційної музики, як до чогось самодостатнього. Але коли постало питання – що з цим робити, як це пояснювати, в аспектах музикології – як це виміряти, пояснити – стало зрозуміло, що нашого слуху, академічного європейського, наших нот – недостатньо. Це інша картина світу, яку треба інакше фіксувати. Одразу почали звертатися до електричних аналогових приборів для транскрипції. У нас так мозок працює – ми не можемо без фіксованого тексту всі ці зміни вхоплювати. 

В Україні також були такі дослідники, наприклад, Полікарп Барановський (фізик) та Євген Юцевич (композитор). Вони разом працювали в інституті фізики і розробляли спеціальні прилади для вимірювання, концепції, з 20-х по 50-ті. Та, як не дивно, в них не було тісного контакту з етномузикологами в плані методології. Виміри є, але інтерпретації немає. Набор цифр нічого не дасть. Ті інтерпретації, що вони зробили –  не виявились життєздатними. Ці роботи існують, але вони є маловідомими.

Ірина Клименко, кандидатка мистецтвознавства, завідувачка Київської лабораторії етномузикології Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, виконавиця гуртів “Древо”, “Гуртоправці”, “Володар”

Про вік пісень

Так склалося в українців, що вони більше співають ніж грають. Пісні ж можна поділити на блоки – приурочені до певних обрядів (обрядові) та ліричні або звичайні, що їх можна виконувати тоді, коли у вас є настрій (позаобрядові).

Сьогодні з’являються все нові й нові дослідження, і наші підозри, що обрядовим пісням є принаймні пару тисяч років, починають обростати певною аргументацією. Натомість, ліричним пісням не більше 400 – 500 років. Є серед них і більш ранні зразки, що зберегли менший діапазон (ми їх записували на Полтавщині). Це дуже часто наймицькі пісні або сирітські, що їх може співати одна людина. Пізніші пісні “обросли” голосами, і виконуються в Центральній та Східній Україні. Для них характерним є центральний сольний голос, який найчастіше називається “вивід”. Це класична “золота” українська лірика. 

Віра Ібрямова-Сиворакша, композиторка 

Про головне в традиційному співі

У музикантів працюють своєрідні коди, незалежно від стилю, направлення, національності. Є певні закони, які можна розгадати. Врешті, основа джазу – це теж фольклор (…). Існує певна внутрішня мотивація – бажання перебувати у традиційному осередку. І бажання співати. Це турбота про себе: я отримую задоволення від репетицій, знаходжу щось нове, заглиблююсь в матеріал. 

Головне, напевно, це фізичне відчуття – потік повітря, як він лоскоче, це поштовх, робота м’язів, коли виходить спів назовні. 

У поганий день – починаєш співати і все наче викидається і стає легше. Це один із найважливіших факторів мотивації. Коли ми співаємо разом – найголовніше це загальний рух. Усі заходять на одну хвилю і є пульсація, яку не можна осягнути розумом, або розказати, як це буває, тільки передати хвилями – і коли потрапляєш у цю хвилю – це найважливіше. Спів допомагає знімати внутрішню метушню. Зосереджуєшся на одному потоці звуку, заглиблюєшся у свій рух зсередини назовні.

Традиційна музика дуже медитативна, вона також має і терапевтичні ефекти, набагато багатша та глибша, ніж ми звикли вважати. Спробуйте заспівати, коли вам тяжко на душі, співайте, коли так добре, що вас поглинають емоції. Ми довіряємо експертам проекту, та вивчимо як мінімум одну колискову чи ліричну пісню, і можливо вона стане піснею нашої душі. 

Проект реалізовано за підтримки Українського культурного фонду

Лекції та відеоуроки гри на традиційних інструментах

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар