Якщо ви вже встигли додивитись нетфліксівський «Хід королеви» і загорілись дістати шахи – бажаємо вам успіху і наснаги. Проте, якщо шахи здаються вам надто банальними, Cedra пропонує вам добірку цікавих ігор, в які грали наші пред ки. Як вам ідея провести вечір за древньою шумерською грою? Цікаво, у що там грав Тутанхамон? 

Ми ж записалися до таємничого клубу, щоб пограти у секретну гру “Ліла”. Тільки 4 гравці, дистанція та азарт. Майже як у “Декамероні”. Можна навіть з еротичними історіями. Переходьте за посиланням, щоб дізнатися більше.

Головне не викликати раптом древніх злих духів, або щоб ваша гра не була Джуманджі. 

Що там у Єгипті? Давайте пограємо в Сенет

Одним з найпопулярніших символів єгипетської культури є  золота маска Тутанхамона, а віднайдена Говардом Картером у 1922 році гробниця  під кодовою назвою KV62 в Долині Царів стала сенсацією. Це вже потім виникнуть легенди про “прокляття фараонів”, а спочатку гробниця прославилась, як одна з небагатьох, що зберегли найцінніші артефакти, незважаючи на те, що її два рази намагались пограбувати. Так от, окрім тої самої золотої поховальної маски, предметів побуту, прикрас та інших штук, була знайдена настільна гра (а саме 4 екземпляри, а це говорить нам, про те як сильно Тутанхамон любив цю настолку). 

Сенет (єгип. «проходження») – давньоєгипетська настільна гра. Можливо,  найстаріша відома  гра з пересуванням фішок на дошці. Її згадують в «Книзі мертвих» і в інших релігійних текстах та міфах  Нового Царства. Звичайно, до неї разом з правилами (про них трохи пізніше) в комплекті йде і легенда. 

“За легендою, винайшов гру давньоєгипетський бог знань Тот для того, щоб виграти у божества Місяця Хонсу кілька  днів для богині Нут, на яку бог сонця Ра наклав прокляття (вона не могла народити дітей ні в один з 360 днів року). На кін поставили 1/72 частину «світла» кожного з 360 днів місячного року: Тот виграв 5 діб, після чого в сонячному році стало 365 днів (а в місячному – тільки 355), а люди отримали нову гру і п’ять зайвих днів в календарі”

Спочатку єгиптяни грали в Сенет без будь-якого релігійного підтексту, тобто гра мала суто світський характер. Та з часом її сакралізували і до настільної гри домішались релігійні вірування. Єгиптяни “проапгрейдили” Сенет і вирішили, що гра буде моделювати пригоди людської душі у потойбічному світі. А допомога там, повірте, не буде зайвою. 

Якщо вас вже зацікавила гра, то у нас є дві новини (одна, як завжди, добра, інша – …). По-перше: стовідсоткових і достовірних правил Сенету ніхто не знає. Деталі та нюанси гри досі лишаються спірними для єгиптологів та істориків. Тімоті Кендалл, наприклад, дуже довго вивчаючи Сенет, зробив реконструкцію правил гри, проте це лише його версія, хоча, можливо, йому вдалось найближче дістатись до істини. Кендалл вивчав гру, беручи за основу тексти, малюнки, усе де міг би знайти будь-яку згадку про гру. Та фактор, який не враховує його версія – це час: за період існування єгипетської культури гра не раз змінювала правила.

По-друге: версію, яку розробив Кендалл, було прийнято офіційними продавцями Сенета. Її можна вільно придбати і зіграти (в Єгипет їхати не обов’язково).

Правила гри невідомі.

Маємо сітку з 30 квадратів, у три ряди по 10, та два набори пішаків. Гра позиціна, а перемога залежить від стартегії та удачі. Але усі варіації правил виписані на лснові шматків текстів з папірусів та зображень у гробницях. Тож стверджувати, що оце так в цю гру і грали, ми не можемо. А те, що вам пропонує інтернет – придумали навіть не історики гри Тімоті Кенделл та Роберт Белл, а продавці сувенірів 😉

Доколумбова Америка. Патоллі

Патоллі — стародавня гра народів Північної Америки, в яку грали ацтеки, майя та тольтеки. Європейці відкрили її для себе і описали під час конкісти в Мексику. Конкістадори помітили, з яким запалом місцеві грають у Патоллі – і було чому: бо Патоллі – це дуже азартна гра. Дуже. Хоча, знаючи їхні звичаї і любов до масштабу – це не має дивувати. Наприклад, якщо згадати, що під час освячення пірамід у нінішньому Мехіко (тоді місто називалось Теночтітлан) імператор приніс у жертву близько 80 000 полонених, то Патоллі вже не здається такою азартною. Але ми маємо вас попередити про правила, перед тим як ви сядете за гру. І одразу з приємного: вам не потрібно нікого приносити в жертву! Тільки ваш час і ….майно, гроші, родину чи свободу. Так, непогані ставки!

Спочатку ставка була невеликою: одяг, їжа, ковдри. Далі цінність виграшу зростала: дорогоцінності, прикраси, а вже потім ставки злітали до будинків, родини та взагалі свободи. Тому не дивно, що в патоллі не грали просто так, а коли вже знаходились рішучі та відчайдушні, то на них збирався дивитись цілий натовп: у кожного свої хліб та видовище. 

Католицька церква подумала і вирішила заборонити такі ігри, а тим у кого дотягнеться рука до гри, ті руки… обпалювали вогнем. Можливо, вони боялись, що ацтеки будуть вправнішими у грі ніж іспанці і до того ж Патоллі, як і будь-які інші древні ігри, була пов’язана з чужими божествами. 

На одному з малюнків в кодексі Мальябеккі за партією в патоллі спостерігає Шочіпіллі – «принц квітів», покровитель мистецтв та ігор. Учасники гри, після того як оцінили ставки один одного та домовились про умови, прикликали Шочипіллі для удачі. Для нього навіть було особливе місце на полі гри, куди гравці приносили свої «компліменти» богу.

Число клітин на хрестоподібному полі (52 позиції) відсилає до ацтекського календаря, а він для них мав особливе значення. Це було зосередження знань і вірувань про навколишній світ і взаємодію всього в ньому. Але можна сказати, що і сьогодні він не втратив своєї «сакральності».

Ацтеки жили одразу за двома циклами: 365-денним «цивільним» і 260-денним «ритуальним». Дата позначалася двома числами і двома місяцями – наприклад, «п’яте тітітля дев’ятого ягуара». Повні дати повторювалися лише раз в 52 роки, що складали століття. Коло в патоллі символізує віковий шлях сонця і людини. Вкінці кожного 52-річчя ацтеки очікували ймовірного кінця світу (деякі очікують і досі).

Патоллі символізувала 4 сторони світу і 4 пори року, оскільки на циновці часто фігурує число 4. На ній є 4 «рукава», 4 центральних квадрата, що є стартом і фінішом для фішок.

До речі,  патоллі перекладається як «боб», бо фішками, власне, і були боби.

Правила:

Грає від 2 до 4 осіб одночасно. Гра проводиться на діагонально розташованих лініях, розкреслених в квадрати, з використанням червоних і синіх фішок (розфарбовані камінчики або боби) і 5 бобів з поглибленнями з одного боку, (іноді використовуються 4) як кубиків.

Фішки вступають в гру після кидання 5 помічених бобів. Гравець на початку має викинути «одиницю» — тобто щоб тільки один з п’яти бобів лежав відміткою догори. Фішку пересувають по напрямку годинникової стрілки навколо поля з точки введення. Далі гравець трясе «кубики», тобто боби, і викидає число, на яке зможе пересунути фішку.

Мета: потрапити фішкою в останній квадрат поля, тобто в квадрат, розташований безпосередньо перед квадратом введення фішки в гру. При цьому слід провести всі фішки навколо поля назад в «кошик» до того, як це зробить опонент, і зробити це так, щоб у гравця залишилося більша кількість «очок».

Ігри вікінгів: Хнефатафл

Якось у 18-му сторіччі великий вчений Карл Лінней вигадав собі справжній челлендж – відправитись у експедицію наодинці та ще й пішки. Та ще й у Лапландію. Так, Лапландія насправді існує, – і знаходиться за полярним колом, де зустрічаються Норвегія, Швеція, Фінляндія та Карелія. В результаті він повернувся з повним багажем мінералів, гербарію і написав Florula Lapponica – де виклав світу свою відому систему класифікацій, яку ми проходили в школі. 

Проте, вчений – це ж більше про «покликання», тому Ліннея цікавило все навкруги, а не лише рослини. В експедиції він вів щоденник, у якому занотовував спостереження про побут місцевих народів: як вони одягались, у що вірили, та у що вони грали. Так ми дізнались про одну з найстародавніших настільних ігор – Хнефатафл або Талбут. Хнефатафл був широко поширений від Ірландії до України в епоху вікінгів, приблизно в 10 столітті. Перші сліди гри прослідковуються у Данії, близько 4-го століття. Звідти гра поширилась з вікінгами в Англію, а з варягами і в Україну (тобто Київську Русь).

Хнефатафл багато згадувався в легендах і переказах: у розкопках було знайдено багато наборів для гри, чого не можна сказати про правила. Судити про них можна лише за здогадами істориків і лінгвістів, які неодноразово намагалися відтворити їх. Це була гра на розвиток логіки та стратегічного мислення. Ну і звичайно, щоб гарно провести час у довгих морських походах.

Правила:

Гра схожа на шахи. Гравці роблять ходи по черзі. Всі фішки переміщаються в будь-якому напрямку, так само як тури в сучасних шахах. Гравець може рухати одну будь-яку фішку свого кольору на будь-яку відстань. Фішки не можуть «стрибати» через інші. За винятком короля жодна фішка не може вставати на «трон» і кутові клітини. На малих дошках фішки можуть проходити крізь трон, на великих це може робити тільки король. Білі намагаються провести короля на одну з кутових клітин. Якщо їм вдається поставити короля на відкриту пряму до однієї з таких клітин, вони оголошують «Raichi» (шах), якщо відразу на дві прямі – Tuichi (мат). Якщо наступним ходом вони встають на кутовий квадрат – білі виграють.

Білі виграють, провівши свого короля в один з кутових квадратів. Чорні – якщо їм вдалося захопити короля.

Чатуранга

Чатуранга – військова гра: її ігровий комплект символізує армії,  процес гри – військову організацію союзних військ. Це давньоіндійська гра, яка вважається предком шахів. Назва «чатуранга» перекладається як «чотирьохскладова» і це пояснюється тим, що спочатку в чатурангу грали чотири гравця. Мета в чатуранзі – поставити мат королю супротивника; але, на відміну від шахів, король, що знаходиться в глухому куті, перемагає. Першим текстом, в якому згадується чатуранга, вважається історичний роман на санскриті «Харчашаріта», написаний придворним поетом короля Харши Баной.

Правила невідомі:

Гра здійснювалась на дошці для аштапади. В грі використовувались комплекти фігур чотирьох кольорів: чорні, зелені, жовті і червоні. Грали пара на пару. Кожен комплект складався з восьми фігур: раджа, слон, кінь, колісниця і чотири пішака. Гравці сиділи з кожної сторони грального поля. Фігури ставили з лівого нижнього кута дошки відносно гравця. На першій від гравця лінії: слон в кутку, за ним кінь, колісниця і раджа. На другій лінії — пішаки.

Королівська гра з міста Ур

Ур – одне з найдавніших шумерських міст-держав стародавнього південного Межиріччя (Месопотамії). Археолог Леонард Вуллі на розкопках катакомб знайшов гробницю цариці Пуабі, в усипальниці якої був набір для невідомої гри. Час не пощадив дерево, але інкрустація вціліла, і реставратори відтворили цей комплект. Оскільки назви гри історія не зберегла, про неї так і прийнято говорити: царська гра з міста Ур. Зараз набір цих «вавилонських шахів» зберігається в Британському музеї в Лондоні.

Згодом «царська гра Ура» набула зв’язку з релігією: раптом почали вважати, що під час партії гравцям показується їх майбутнє або передаються послання від божеств. Гра залишалася популярною до Пізньої Античності, коли вона або перетворилася в ранню форму нардів, або була витіснена ними. Згодом її забули практично скрізь, за винятком поселень кочінськіх євреїв в Індії, які продовжували грати в неї до початку масової еміграції до Ізраїлю в 1950-х роках.

Як і майже кожна стародавня гра, Ура піддалась магічному переосмисленню. Наприклад, таблиця Ітті-Мардук-балану (дуууже стародавній текст) дає гравцю передбачення (“Ви знайдете нового друга”, “Ти будеш сильним як лев” – майже як чек у Сільпо), зважаючи на якій позиції опинився гравець. Древні бачили взаємозв’язок між успіхом гравця в грі та його або її успіхом у реальному житті.

Правила:

Найкраще покаже та розкаже дослідник з Британського музею (фанатом якого є одна з редакторів Cedra)

Доктор Ірвін Фінкл:

Пограти, як до психолога сходити. Ліла

Життя – це гра, в якій кожен виконує свою роль. А в Індії добре розуміють такі речі як душа або “кастовість”. Так от Ліла – це психологічна гра-самопізнання. 

Свою назву Ліла отримала від концепції індійського поняття Ліли. Ліла – перекладаєтеся як «божественна гра». Концепція Ліли є спільною як для недуалістичних, так і для дуалістичних шкіл індійської філософії, але в кожній з них вона має зовсім різне значення. В рамках недуалізму Ліла – це спосіб опису всієї реальності, включаючи космос, як результат творчої гри божественного абсолюту (Брахмана). Мотиви Ліли лежать в основі багатьох індійських мистецтв, включаючи танці, музичні твори і театр.

Нумерологічна філософія цієї гри – не менш глибока і складна, ніж філософія І-Цзина, Таро, рун та інших відомих медитативно-психологічних систем. Тобто Ліла є інструментом спостереження за закономірностями випадкових подій в житті.

Як і в інших іграх, тут є своя мета. Оскільки сутністю гравця є здатність до ідентифікації, його єдиний шанс «виграти» – це прийти до ототожнення зі своїм Джерелом – Космічною Свідомістю. Ні автор, ні час створення цієї гри, яку ми сьогодні називаємо Лілою, не відомі.

Чому люди грають у Лілу? І навіть досі? Для отримання ясності,  вирішення якогось питання чи проблеми, аби навчитися відчувати себе і рухатися “в потік” після з’єднання з Вищим Я. Цікаво, що час тут не важливий: гравець може пройти Лілу за 30 хвилин, а може за 18 годин. 

Правила:

Необхідні чотири речі: гральний кубик, гральна дошка, коментар до кожної клітини дошки і який-небудь предмет, який належить гравцю (наприклад, кільце), який буде служити його символом протягом гри.

Всі учасники ставлять свої символи на клітку 68, що представляє Космічну Свідомість. Один за іншим вони кидають гральний кубик, передаючи її сусіду праворуч (такий напрямок відповідає висхідному потоку енергії).

Для того щоб увійти в гру, потрібно викинути шість очок, тоді гравець переходить на клітку народження і звідти на шосту клітку (ілюзія). Поки гравець не викине шість, він залишається не народженою на клітці Космічної Свідомості.

Мета гри – повернення на клітину під номером 68. 

Записатися на секретну зустріч можна за номером телефона: +380939607228
Або відправивши лист на пошту: anastasia.friedrikhson@gmail.com

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар