У підвалі середньовічного замку, на горищі вікторіанського будинку, у шафі однокімнатної квартири у хрущовці, прикований залізним ланцюгом, сидить Карлик. Ви ніколи не відкриваєте двері його в’язниці, але час від часу, ледь помітний, він відбивається поруч з вами у дзеркалі.

«Карлик» 1944 року – перший твір шведського Нобелівського лауреата з літератури Пера Лагерквіста у циклі романів-символів. На момент написання світове зло розкрилось в повній мірі, а Лагерквіст поставив собі за мету вивчити природу зла в людині. Це йому допомагає зробити форма щоденника головного «антигероя». 

Отож, ренесансне італійське герцогство. Екзистенційно злий Карлик, якого бісить все добре і прекрасне, є персональним слугою підступного Герцога. Карлик бачить себе водночас частиною людської раси і частиною окремої раси карликів, яку він вважає більш давньою. Карлик ненавидить кожну людину, яку зустрічає на своєму шляху, крім Герцога та Бокаросси, жорстокого кондотьєра. Він вважає інших людей неповноцінними. Його щоденник – це хроніка його епохи. Карлик не вірить в божественний порядок та сенс життя. 

Коли починається війна із сусіднім герцогством, він прагне потрапити в битву заради того аби вбивати, проливати кров. Та лишається розчарованим вимушеним рішенням Герцога заключити мир. Карлик знаходить насолоду у знущанні над Герцогинею, яка страждає через втрату коханця та зі страху перед гнівом божим. Після підступної зради Герцогом потенційного союзника, у замку починають траплятись трагедія за трагедією, у більшості з яких винний Карлик. Карлик «повстає» проти Герцога, і за це його закривають у вежі. Навколо вирує чума, а він отримав своє покарання, та не дивлячись ні на що, упевнений, що скоро його випустять на свободу, адже Герцог не може без свого Карлика. 

Веласкес “Дон Себастьян де Морра”

«Більшість карликів – блазні. Їхня справа молоти дурощі і кривлятися, щоб посмішити панів та гостей. Я ніколи до такого не принижувався»

«Моє обличчя показує, який я є, не прикрашаючи і не спотворюючи. Можливо, обличчя має бути усього лише личиною, але мені подобається, що моє не таке»

«Герцог єдиний, кого я не зневажаю. Він дуже фальшивий»

«Ніхто не може бути великим в очах свого карлика»

«Лестощі необхідні людині, інакше вона не зможе стати тим, ким їй визначено стати, навіть у своїх власних очах»

«Любов найбільше потребує аби її уявляли не такою, якою вона є насправді»

«Більшість із задуманих моїм Герцогом будівель лишаються незавершеними. Красиві руїни великих задумів»

«Любов смертна. І коли вона помирає, то починає розкладатися, гнити, і може утворювати ґрунт для нової любові. Мертва любов живе тоді своїм невидимим життям у живій, і врешті, у любові немає смерті»

«Вони думають, що я наводжу на них страх, а насправді – той карлик, що сидить у них самих, потворна людиноподібна істота з мавпячою мордою, це він висовує свою голову з глибин їхньої душі»

«Я хочу бути один, я не хочу, аби існувало будь-що крім мене»

 «А як інакше уявляти собі життя? Адже беззмістовність – основа його основ»

 «Можливо, річ у тім, що я істота іншого складу: тонше, чуттєвіше, делікатніше, і тому гостро реагую на багато такого, що їх зовсім не зачіпає»

«Сміятися, на мій погляд, потворність і неподобство»

«Любов між людьми завжди огидна. Чи є на світі потвора мерзенніша за людину?»

 «Дивовижно, що за дурний вигляд у людей, коли вони закохані, особливо, коли закохані безнадійно. Вираз обличчя у них тоді на рідкість тупий, і я не розумію, як можна стверджувати, що любов робить людину гарнішою (…) Чи здатний я взагалі когось любити? Не знаю. Якби й міг би, то напевно тільки Герцогиню. Натомість я її ненавиджу»

«Мені подобалось страждати за неї»

 «Ніколи ще він не створював такої Мадонни, такої милосердної і прекрасної божої матері. Особливо усі захоплювались її таємничою, загадковою усмішкою. Усіх вона дуже розчулила, всі говорили, яка вона неймовірно одухотворена, і непояснювана, незбагненна, неземна. Я зрозумів, що цю усмішку митець скопіював з її попереднього портрета, того самого, де вона схожа на шльондру»

«Люди люблять дивитись у мутне дзеркало»

Причини читати

Алюзії та відсилки. Хоча цей роман Лагерквіста у макіавеллівських напівтонах не варто сприймати як художній історичний роман, а швидше як притчу, складно обійти очевидні алюзії автора на реальні події чи історичних осіб. Бернардо а.к.а. Леонардо да Вінчі – малює «Таємну вечерю», портрет герцогині – мадонни з загадковою усмішкою, будує каплицю (Санта Кроче) та майструє облогові механізми. Герцог – вважається, що списаний з Людовіко Сфорци (Мавра, Іль Моро), звана вечеря з отрутою (міфи про Борджіа), епідемія чуми (епідемія холери в Італії кінця 15 століття) тощо.

Леонардо да Вінчі “Остання вечеря”

Екзистенційні питання. Вічні питання буття, загальне і конкретне, зовнішня простота притаманні усім творам Лагерквіста, як і питання природи зла – «Кат», «Варравва», «Маріамна». За Лагерквістом зло –  гомогенне, непроникне, безплідне, абсурдне, вільне. «Карлик» – є полемікою класичної традиції метафоричного добра і зла. Лагерквіст ставить природні екзистенціалістські питання: чи є зло в кожній людині? чи можемо ми йому протистояти? чи людина першопочатково зла чи добра? чи вільні ми вирішувати, ким нам бути – за яку команду грати: добра чи зла? Автор переконаний, що зло сидить закрите до певного моменту, а потім виходить назовні.  

Нетривіальний головний герой. Статус аутсайдера дарує Карлику можливість дистанціюватись і спостерігати життя зі сторони, судити людську спільноту, стосунки, релігію, а формат щоденника – все це передати. «Пікколіно» ненавидить любов, сміх, інших карликів. Він доволі монохромний герой, однозначний мізантроп, наповнений ненавистю. Ми не знаємо до кінця навіть чи існує він насправді, чи подібні карлики – це всього лише темні сторони людської натури. Карлик – внутрішній голос, який ніхто не може контролювати, або позбавитись від нього і його впливу. Карлик вважає, що люди бояться його, тому що бачать в ньому свої гірші риси. У той час, як він – слуга, Карлик ставиться до оточуючих, як до своїх маріонеток. На його погляд людство було поневолено карликами. 

Формат казки. Крім середньовічного замку та традиційних для будь-якої казки титулів (як у колоді карт), особливу роль також відіграють імена героїв. Теодора – герцогиня (від Тео – бог), герцог Лев – символ сили та незалежності, їхня донька Ангеліка – наївна натура, приречена на мучеництво, коханка Герцога Ф’яметта – іскра пристрасті (полум’я) і тд. Крім того, як і будь-яка казка, «Карлик», попри те, що вважається найоб’ємнішим (!) твором Лагерквіста – за кількістю сторінок швидше нагадує повість. Товстих книг Лагерквіст не писав взагалі. Пожалів нас 😊

Пошуки бога. У автора специфічні стосунки з богом. У літературному світі Лагерквіста бог не присутній, однак і не помер. Він мовчить, він пішов. Людина приречена його шукати. Соціаліст Лагерквіст не бачив протиріч між християнством та соціалізмом, тож персонажі Біблії та апокрифів часто присутні у його текстах. Мотив пошуків Бога і одночасне його заперечення: міфи в уявленні Лагерквіста складно відрізнити від релігійних вірувань. 

Думки членів клубу

«Якщо Карлик – це відображення світу, чому він такий злий?»

«Навіщо людям бог? Можливо, він як і Карлик, вигаданий для спрощення людям розуміння добра та зла. Складно усвідомлювати, що ми самі собі рай та пекло, що нема бога, який з’явиться і покарає тебе чи когось іншого…»

 «Він не злий. Він такий, яким люди бачать «ідеальне» зло»

«Карлик цілісний персонаж. Він психічно здоровіший, ніж усі вони»

«Карлик був нагадуванням Герцогу про те, що він накоїв»

«До принцеси у ті часи було ставлення як до племінної кобили»

«Він не любить слабких»

«Карлик – антиковідник! Він не вірить, що захворіє на чуму, як всі навколо»

«Потворність в очах того, хто бачить»

«Сусіда заколоти – не ганебно»

«Карлик – одна зі страшних карикатур у блокноті Бернардо»

Знак питання

  1. Як впливає на наше враження від головного героя опис його зовнішності?
  2. Як і у Франкенштейні, у Карлику центральним питанням є природа зла: чи людина апріорі зла чи добра, чи може вона якось уникнути того, щоб її зло вийшло назовні?
  3. Попри нашу неприязнь до головного героя, деякі з його умовиводів раціональні. Який був вам найближчий? 
  4. Чи можна виправдати образ думок та вчинки головного героя (як багато хто робив це у Франкенштейні?)? Чим глобально Карлик відрізняється від чудовиська Франкенштейна?
  5. Чи можемо ми контролювати зло? Чи дорожить Карлик своїм життям взагалі?
  6. Що таке зло? Що таке добро? Чому у нас виникає певний набір асоціацій з одним і з іншим? 
  7. Антигерой. Які можливості відкриває перед письменником і перед читачем такий прийом?
  8. Чи Карлик взагалі окрема істота?
  9. Як добро знає, що воно добро, а зло, що воно зло? (Згадаймо Лемоні Снікета!)
  10. Чому Карлик впевнений, що Герцог випустить його?

Про автора

Пер Лагерквіст (1891-1974) – шведський романіст, сценарист, поет першої половини 20-го століття, отримав свого Нобеля з літератури в 1951. За більше ніж 50 років письменницької кар’єри Пер написав твори майже в усіх можливих жанрах літератури, та головним акцентом в нього завжди були питання природи зла, співвідношення в людині поганого та хорошого та конфлікт між героєм та інертним зовнішнім світом, протистояння людського духу світовому злу.

Народився у найбіднішій провінції Швеції, у сім’ї начальника залізничної станції, був молодшим з семи дітей. Батьки Лагерквіста були набожними і обмеженими, у будинку було всього три книги – Біблія, збірка псалмів та книга проповідей (та портрет Мартіна Лютера). Мати Лагерквіста вважала, що книги, де людські долі вигадані – богохульство. Пізніше, у автобіографічному творі «В світі гість» описав своє дитинство, і страх, який постійно відчував. Він багато молився, але страх не минав, тож його віра почала стоншуватись. 

Реальність післявоєнної Європи не передавала оптимізму Лагерквісту. Він був активним гуманістом, радикальним соціалістом та антимілітаристом, вивчав історію мистецтва та літератури, працював репортером кількох шведських газет (що дозволяло багато подорожувати). Познайомився зі скандинавськими художниками, і виступав проти розважальної літератури (ставив у приклад – Біблію, ісландський епос, кубізм, пам’ятки давнього сходу).  

Вважається, що він перший справжній шведський поет-модерніст. Модернізм пізно з’явився у Швеції, вже після Другої Світової. Його збірка поезії «Онгест» (ангст, страх) – це «Крик» Мунка у світі літератури. 

У художній прозі Лагерквіста відображено протест проти нацизму і передбачення того, що гряде (у 30-х він відвідав Німеччину та інші країни, в яких піднімався нацизм). Він переходить від ліричних картин до гротеску та сатири, твори:  «Стиснутий кулак», збірка «Геній», «Будинок і зірка», збірка новел «Злі казки», «Ліфт, що спускався у Пекло», «Усмішка вічності». 

П’єса «Кат» принесла Лагерквісту неймовірний успіх (одна з перших книг спалених нацистами). Загалом його драматичні твори все ж більше для читання, а не для сцени. Вони належать до так званого «театру абсурду» (поруч з творами Кокто, Ануя, Беккета, Йонеску та Стрінберга). Та всесвітньо відомим Лагерквіста зробив міфічно-релігійний триптих: «Варравва», «Сівілла» та «Маріамна», у якому відомі герої постають перед читачами з незвичного боку. Наприклад, Варравва у Лагерквіста розвивається, шукає відповідь – чому люди вірять Ісусу, і все ж закінчує своє життя на хресті. 

Лейтмотивом цих повістей проходить ідея того, що людина має підкоритись своїй долі. Пройти тортури вірою та зневірою, аби знайти любов.  Повість «Маріамна», епілог до всієї творчості Лагерквіста, була створена після смерті другої дружини (з якою прожив 40 років) – гімн самотності Лагерквіста. Любов – центральний мотив твору, де фігурують дві полярні натури – самовіддана людинолюбка Маріамна, та Іудейський цар Ірод. Любов Ірода до Маріамни – туга зла за ідеальним добром і красою, визнання власної неповноцінності (врешті, Ірод стає катом Маріамни через ревнощі).

Та крім філософських повістей Лагерквіст увійшов в історію світової літератури як непересічний поет. Зокрема, його збірка (присвячена, звісно ж, другій дружині) «Пісні серця» – визнана найкращою збіркою любовної лірики від скандинавського автора.

Лагерквіст і справді був непересічним. Не лише як поет, а як людина. Не любив виступати публічно, коментувати власну творчість, політичні події. Був замкнутим і скритним, небагатослівним у висвітленні творчих замислів. Він казав «Я не втручаюсь у свою творчість».

І можливо з ним не так легко знайти спільну мову, та все ж, радимо спробувати. Читати твори Лагерквіста краще у таких зв’язках: антифашистські «Кат» – «Карлик», міфічно-релігійні «Варравва», «Сивілла», «Маріамна», гротескно-особисті «Ліфт, що спускався в Пекло», «Злі казки», «В світі гість», «Онгст».

*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом. Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар