«Не панікуйте!». Цікаво, чи знайдуться індивідууми, яких цей заклик справді заспокоював? Незрозумілий багатьом чорний гумор, не надто привабливі персонажі, відсутність героїв, хаотичність і абсурдність, якій позаздрили б постмодерністи, і тим не менш: «Путівник Галактикою для космотуристів» вже близько 40 років залишається одним з найяскравіших зразків гумористичної наукової фантастики, і ми певні лишатиметься нею аж поки 42. 

Синопсис 

Ранок Артура Дента почався не те, щоб невдало. Принаймні, якби йому хтось сказав, що вечір він проведе стрибаючи з одного космічного корабля на інший, внаслідок планового знищення планети Земля, намагаючись не померти, факт знесення його будиночку у Західній Англії не видався б йому таким трагічним. Не бути знищеним разом з Макдональдсом та статуєю Свободи, Артурові допомагає його дружбан Форд Префект, який виявляється не абиким, а справжнім міжзоряним туристом. Доля чи випадок, але скоро компанія поповнюється земною дівчиною Тріліан, президентом Галактики Зафодом та депресивним роботом Марвіном. Разом вони вирушають (свідомо чи ні) назустріч пригодам поза часом та простором. 

 «Річ у тім, що більшість мешканців планети не вважала себе щасливими впродовж значної частини життя»

«Разом і поодинці вони підійшли до тієї межі дії законів фізики, за якою починалося беззаконня, і навіть трошки далі»

«Якщо людська істота не ляпатиме постійно язиком, до роботи може долучитися мозок»

«За жодних умов не погоджуйтесь, щоб вогон читав вам свої вірші»

«Англії більше нема. Він переживе. Америки, подумав Артур, також більше нема. Ніякої реакції. Доларів нема також. Легке хвилювання. Нема голлівудського кіно, сказав він собі й відчув гострий біль. А МакДональдс? Нема більше біг-маків! Удар виявився настільки страхітним, що свідомість Артура вимкнулася»

«Багато фізиків виступало проти таких понтів, тому що дехто щиро вірив, що подібні досліди шкодять науці, інші – через те,  що їх не запрошували на такі вечірки»

«Серед головних труднощів, що з ними зіштовхнулась Тріліан, спілкуючись із Зафодом, було з’ясування, коли – 1) він косить під ідіота навмисне аби збити людей з пантелику (якщо йому ліньки помізкувати і хочеться аби за нього це зробили інші), 2)він прикидається цілковитим дебілом, аби приховати той факт, що він таки не в’їжджає у те, що діється і 3) коли він справді впадає в маразм»

«Як свідчила громадська думка, поміж розумних форм життя на Землі людство посідало лише третє місце. І аж ніяк не друге, як може видатися недосвідченому спостерігачеві»

 «Я б з радістю відмовився від знання на користь щастя»

«Кожен, хто хоча б раз у житті бачив мертвий космічний корабель, зрозуміє, про що йдеться»

Причини читати

Абсурдний оптимізм. Галактика у Адамса – якесь халамидне місце. Занадто багато всього йде не за планом. Гумор тут потрібен, аби відволікти від того, наскільки все насправді сумно і депресивно. О, до речі, про сум. Дивовижно, але факт лишається фактом: у всіх персонажів є всі ознаки депресії і причини для неї! Поразка – природний стан для головних героїв. Тим не менше, «Путівник» аж ніяк не назвеш депресивною книгою. 

Специфічний погляд на мистецтво. Мистецтво має страшну силу. Особливо, коли ви хочете образити людей. Врешті-решт, мистецтво – це вид комунікації. У нашому випадку: дискомунікації. У героїв великі труднощі з поясненням речей одне одному і зі спілкуванням загалом.

Наука як підхід до життя. Наука в «Путівнику» потрібна передовсім для розуміння того, наскільки ми неважливі в масштабах всесвіту та наскільки ми помиляємось щодо всього навколо. Люди можуть винайти найрозумніший комп’ютер в всесвіті, проте вони так і залишаться просто дурними людьми. Дослідження та відкриття – це своєрідна подорож у невідоме.  Напевно, ми ніколи не дізнаємось сенс життя, але його пошук може дати життю якусь мету.

Комедійний сайнс-фікшн. В залежності від того, на чому ви хочете зробити акцент, можна вважати «Путівник» комедійною науковою фантастикою чи науково-фантастичною комедією. Проте, якщо частина сайнс-фікшн доволі чітка – прибульці, космічні подорожі, будування планет (принаймні, поки що це фантастика), то з комедійною частиною все не так однозначно. Комедії ж бо традиційно закінчуються хепі-ендом. «Путівник» – похмура комедія, сповнена чорним гумор та іронізуванням над бідами персонажів. Тож наші герої наприкінці просто їдуть їсти.

Всезнаючий оповідач залазить в голову персонажам і розповідає нам, що вони думають і відчувають, що дозволяє уявити їх більш багатогранними, аніж просто чорно-білими протагоністами/антагоністами. Навіть Простетник Єлц – не втілення зла, а «зазвичай злегка роздраконений після знищення населеної планети».

Герої. Артур Дент. Найгірший герой у Галактиці. Не герой-коханець, не рятівник світу, не мега-винахідник, в нього немає якихось чисто героїчних, притаманних героям рис. Здебільшого він просто тиняється навколо, нічого не розуміючи. Не вирішує проблеми. Та чому Артур може нам подобатись? Він не втрачає почуття гумору, і нехай він скептик, але він міг би панікувати набагато більше, здається його девіз «помри, сміючись» – адже найбільше іронізує саме він: на перший погляд, найпласкіший герой має найкраще почуття гумору. До того ж, Артурові всі мають все пояснювати – таким чином пояснюючи все нам. Ми – це Артур. Ми не хочемо бути схожими на нього, але нам легко бути такими. Як не дивно, нам не шкода Артура, точно як і Адамсу. Він не хоче, щоб ми його жаліли. 

Форд Префект – поганий Доктор Хто. Ну, справді, Форд Префект як Доктор Хто, тільки такий, який погано виконує свою роботу, і надає перевагу розвагам перед рятуванням світу. Давайте порівняємо: інопланетянин зі знищеної (типу) планети, з дивним іменем, на кораблі, що подорожує крізь час і простір, подорожує з людиною-компаньйоном, завжди потрапляє в проблеми. При тому, що нам здається, що найменший герой тут це Артур, та насправді це Форд. У Артура інший бекграунд, менше можливостей і знань, а от Форд не користується своїми можливостями і просто вирішує цього не робити. Найбільший скіл Форда – це залишатись спокійним. У ролі ментора/гіда Форд також не надто ефективний. Форд майже ідеальний, проте майже – не рахується.

Зафод Біблброкс. Драма квін цієї історії. Стиль важливий! Ні в чому невпевнений і нервовий, проте абсурдно лізе уперед. Та справжня трагедія у тому, що всі хочуть познайомитись з Зафодом тільки тому, що він відомий, і не важливо, що в нього нема реальної сили/харизми/розуму. Він відомий через свою відомість. Він не тупий, проте дві голови у випадку Зафода не краще ніж одна.

Якщо Зафод викликає проблеми, Артур страждає від цих проблем, Фордові іноді вдається їх пояснити, то Трілліан намагається їх вирішити. 

Трілліан. Чудова, і прекрасна, і розумна і …що? В неї небагато нагод продемонструвати ці якості. Вся крутість та переваги Трілліан не допомогли їй на Землі. Вона хотіла її покинути. Що доволі чітко пояснює нам все про Землю: тут купа роботи для водіїв бульдозерів, та нема роботи для підкованого генія. Роль Трілліан у «Путівнику» – голос розуму, дорослості, науки. Проте, так як вона чи не єдиний компетентний персонаж у книзі, це робить її найменш смішним і найменш колоритним героєм.

Марвін. В оригіналі Адамс назвав робота Маршал, на честь одного зі своїх депресивних друзів, але потім все ж перейменував на Марвіна. Усі роботи та машини в книзі дуже емоційні, та при цьому весь їхній космічний розум зводиться до вирішення побутових питання і якоїсь загальної безталанності.

Те, що є однозначними перевагами книги водночас є її ж недоліками. Багатьом книга йде важко. Да-да, і я знаю, що серед нас також є такі. Чому вона може важко йти? Є кілька причин. По-перше, вона британська. Ні, серйозно. Сухий британський гумор і стримана подача може зробити текст складнуватим для сприйняття. Нагадує чимось стиль Пелема Вудхауза, зокрема, переосмислені кліше, і особливо коли герої сприймають кліше серйозно. По-друге, вона стара. З одного боку, ви можете сказати: камон, 1979 – це не так давно. Але вона і не вчорашня. Деякі жарти (наприклад, про електронні годинки) можуть здатись застарілими. По-третє, стиль. Іноді Адамс пише довгі, багатофразні речення, які можна з легкістю розбити на декілька. Врешті-решт, книга дивна. Абсурдність не всім йде. Речення Адамса не закінчуються і не починаються як нормальні. Він використовує інверсію, і хоча переклад це згладжує, все одно трохи стиль може видатись важкуватим.

Екранізація 2005 року максимально вдала. В ній нічого неймовірного. Крім найзірковішого складу акторів евер: Стівен Фрай, Алан Рікман, Біл Найї, Джон Малкович, Мартін Фріман, Зоуі Дешанель, Хелен Міррен, Сем Рокуел. Вона доволі проста, доволі близька до тексту, збережені характери героїв, жарти, та абсурдність. І якийсь особливий Дугласівськоадамський шарм. Але все одно не можна відкараскатись від враження, що це все книга (напевно через сюжет і лінійну подачу).

Думки членів клубу

«Знання і щастя – це не протилежні поняття» 

«Кожен з них сумний і самотній»

«Можливо, я трошки вогон»

«Трілліан штучно роблять прісною. Навіть мишенята чогось ганяються саме за Артуром, і всі забули, що взагалі-то там є ще одна людина» 

«Герої – це просто набір яскравих характеристик. В них немає якогось бекграунду. Ніби всі персонажі починають свій старт з моменту, як ми починаємо читати книжку»

«Ми живемо в 2020 році, з усіх сторін російський реп. Поезія вогонів – ну що ж, нічого, непогано. Адамс поставив їх на третє місце, тому що він не чув російський реп»

«Інопланетяни завжди схожі на людей. Люди не можуть уявити, як може виглядати позаземне створіння»

Знак питання

  1. Чому «Путівник» це класика?
  2. Є щось, що не має сенсу (тобто, не має сенсу трошки більше, ніж все інше)?
  3. Чи є взагалі в книзі конфлікт? Навколо чого він базується?
  4. Чи є речі, над якими герої не жартують?
  5. Інтелект переоцінено? Всі герої трошки дурбаки, та їм це наче й не заважає. У яких випадках дурість веде до успіху?
  6. Чи відрізняються якось люди від інопланетян?
  7. Як герої справляються з депресією? Як реагують на дивовижні речі? На поразку? Чи вони взагалі усвідомлюють реальність?
  8. Чим відрізняється книга від театру абсурду?
  9. Як реально може мистецтво нашкодити людям?
  10. Чи можна назвати книгу пародією на сайнс-фікшн?

Про автора

Дуглас Адамс (1952 – 2001) – англійський гуморист, сценарист, драматург. Мав майже 2 метра зросту! Навчався в Кембриджі, і почав писати в 17 років. Попри роботу з шоу «Монті Пайтон», його кар’єра застопорилася: його стиль вважали неприйнятним для тодішнього (70-ті) телебачення та радіо. Аби якось зводити кінці з кінцями Адамс працював будівельником, підсобним у лікарні, і прибиральником в курнику. Навіть був тілоохоронцем в катарської родини нафтових магнатів! 

Невдачі з творчістю викликали депресію і невпевненість в собі. Та поступово він почав писати сценарії до епізодів різних серіалів. Далі було створення радіопостановки «Путівник Галактикою». І врешті, найбільшим успіхом стала робота сценаристом для кількох епізодів легендарного  серіалу ВВС «Доктор Хто».

Якщо вірити Адамсу, ідея книги прийшла до нього, коли він був п’яний (під час подорожі автостопом), валявся в полі десь в Інсбруку (Австрія), і дивився на зорі. 

Адамс був екологічним активістом і боровся проти винищення зникаючих видів тварин. Вів радіопрограму, і врешті опублікував книгу. Збирав кошти на благодійних подіях. Був прихильником Макінтош – першим в Європі купив Мак (другим був Стівен Фрай, до речі). Apple вибрав його речником від бренду. 

Коли у Адамса з дружиною народилась дочка (1994) – вони переїхали в Каліфорнію. Де він і помер від серцевого нападу у 49. 

Дуже радимо, крім «Путівника», прочитати «Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі» – подорожувальночасовий-романтично-комедійно-епічний привидо-хоррор-детектив, а також книги «Загалом безпечні» і «Лосось сумнівів». 

*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.

Літературна модераторка клубу Катерина Потапенко.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар