Читати не можна забути: про що ми говоримо, коли говоримо про сучасну літературу

Нещодавнє голосування у всесвітній книжковій мережі Букрідс за кращого чорного персонажа в літературі…

ЕРРОР!ЕРРОР! Перед тим як почати, звіримо словнички. В англомовному світі терміни – чорне, біле, небіле та кольорове населення є офіційними. Тож у своєму подкасті ми сьогодні будемо трошки бритами!

Отож, нещодавнє голосування у всесвітній книжковій мережі Букрідс за кращого чорного персонажа в літературі дало цілком сподіваний, але від того не менш бентежний результат. Ним став Том Робінсон з «Убити пересмішника» Харпер Лі. Як вийшло так, що загалом пасивний другорядний персонаж, який говорить від сили півсторінки тексту і досі залишається в очах читачів ідеальною репрезентацією афроамериканця, попри масу більш значущих, багатогранних, амбітних і врешті – головних героїв інших книг?

Феномен білого спасителя

Справжнім протагоністом історії Харпер Лі є білий адвокат Аттікус Фінч. Том, у свою чергу, є скоріше навіть не окремим персонажем, а обставиною, що обумовлює дії головного героя. Білий спаситель ще з колоніальних часів є доволі популярним персонажем в історіях про боротьбу за права небілого населення. Як і у «Вбити пересмішника», у більшості сучасних книг, що зачіпають тему расової рівності, таких як  «Допомога» Кетрін Стоккет або «Невидима сторона» Майкла Льюїса, сюжет крутиться навколо білого месії, який протистоїть всьому суспільству, захищаючи кольорових персонажів, навіть попри те, що головними героями можуть бути якраз таки небілі. Білий спаситель у цих історіях є героєм для чорного комюніті, і прикладом для білого. Він отримує насичене соціальне життя, любовну лінію, цікаву професію, в той час як небілі персонажі зведені до зображення труднощів у житті, травматичного досвіду або ролі підтримки для білого, така собі чорна фея для Попелюшки. Іншими словами – вони пасивні у своїх же історіях.

Три чорні грації

З давніх давен існувало три стереотипні типажі чорної жінки в літературі, які мають кодові назви – Мамушка, Ієзавель та Сафіра. Ви знаєте, як мінімум першу. Це та сама Мамушка з «Віднесених вітром» Маргарет Мітчелл. 

Vivien Leigh (1913-1967), British actress, has her corset tightened by Hattie McDaniel (1892–1952), US actress, in a publicity still issued for the film, ‘Gone with the Wind’, 1939. The drama, directed by Victor Fleming (1889-1949), starred Leigh as ‘Scarlett O’Hara’, and McDaniel as ‘Mammy’. (Photo by Silver Screen Collection/Getty Images)

Я все знаю, я все можу. У мене є гроші.

Так, у 21 столітті з’явився інший стереотип, який не надто допомагає справі, це сильна чорна жінка. Це образ створений чорними жінками для того, аби перекрити попередні три стереотипні типажі (особливо припав до душі цей образ авторам коміксів). Вона не толерує сумніви, максималістка, для неї є лише біле і чорне, допомагає іншим, жертвуючи собою, має високі стандарти, до яких, як правило, іншим героям очевидно не дотягнутись. Вона – живе втілення фрази «що не вбиває нас, робить сильнішими».

Чорним по білому

Головна різниця між зображенням теми расової дискримінації білими і небілими авторами у тому, що у творах білих всі проблеми вирішує доброта, почуття спільноти, індивідуальні прояви благочестя. Небілі ж автори навпаки намагаються зробити аудиторії максимально некомфортно. 

Дві найтитулованіші книги в афро-американській літературі є цьому яскравою ілюстрацією – «Кохана» нобелівської лауреатки з літератури – Тоні Моррісон, та душераздірающій епістолярний роман Еліс Волкер «Колір Пурпуровий» (не радимо читати особливо ранімим).

THE COLOR PURPLE, Oprah Winfrey, Whoopi Goldberg, Rae Dawn Chong, 1985, (c) Warner Brothers/courtesy Everett Collection

Що б такого почитати?

Напевно найбільше за всі нагороди і всіх авторів небілій а особливо афро-американській літературі насправді допомогла Опра Вінфрі, і її книжковий клуб. Вона відкрила «Амерікану» Адіше, сагу, що відбувається на трьох континентах, головна героїня якої заводить купу романів і робить багато помилок, та врешті знаходить справжній дім. «Підземну залізницю» Колсона Вайтхеда, «Розпродаж» Пола Бітті, і напевно одну з найкращих сучасних авторок підліткової літератури – Жаклін Вудсон. Ой, ну добре, ще одне попсовеньке – «Усюди жевріють пожежі» Селесте Інг, традиційно – книга краще ніж серіал! (між іншим, Селесте – китайського походження, а написала про чорну героїню. Що так, не можна було??) 

Кажуть, серіал «Друзі», знятий у середині 90-х, зараз був би неможливим. Як мінімум через те, що всі шестеро головних героїв білі. Сьогодні видавці справді не можуть ігнорувати демографію. В Україні – годі й шукати не білих літературних персонажів, бо, ну камон, гляньте на вулицю. Все логічно. А знаєте скільки відсотків небілого населення проживає в Сполучених Штатах? 20. 1\5. Ось вам і відсоток репрезентативності небілих героїв, і авторів, принаймні у американській літературі.

Прекрасна Зора Хьорстон

Cedra.Kiev.Ua та Фоннація Production

Де нас слухати:

Anchor

Spotify 

Apple Podcasts

Google Podcasts

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар