Поруч зі «Смаженими зеленими помідорами» та «Клубом любителів книг та пирогів з картопляного лушпиння» «Тауер, зоопарк та черепаха» Джулії Стюарт посідає заслужене місце у короткому списку книжок, які хочеться обійняти.Добрий роман про звичайних людей із незвичайними професіями зігріє вас у самотні вечори, і на кілька щасливих годин перенесе у Лондон з його п’ятдесятьма відтінками дощової води.

Синопсис

Біфітер Бальтазар Джонс, захоплений дивним хобі – збиранням крапель дощу, його дружина Геба та їхня (найстаріша в світі) черепаха останні вісім років живуть у лондонському Тауері, поряд з кількома іншими родинами наглядачів та працівників музею. Криза у стосунках, спричинена трагедією, що сталась з подружжям кілька років тому, змушує Гебу піти від чоловіка, допоки він не розбереться із собою. На фоні родинної драми ми знайомимось з власницею бару Рубі Дор, яка виявляє, що вагітна, колегою Геби – Валері Дженнінгс, можливо, найексцентричнішою працівницею бюро знахідок у світі, тауерським священником Септімусом Дрю, який виграє престижну нагороду за кращий еротичний роман, наглядачем воронів, з кризою середнього віку та іншими. На цю компанію оригінальних персонажів самою королевою покладається надважливе завдання – у найкоротші строки (сьогодні) облаштувати у Тауері справжній зоопарк. Та пінгвіни тікають, жирафів вкрали, мармозетки зганьбили честь корони, а працівники не можуть розібратись з власним особистим життям. 

«Про характер людини можна судити з її ставлення до тварин» – Еммануїл Кант

«Бальтазар Джонс поринув у вивчення манускриптів з Британської бібліотеки, таких само крихких, як і його свідомість»

«Вона щиро не розуміла, чому чоловіки вічно розповідають про те, які вони розумні та благородні, коли жінки насправді більше люблять слухати неймовірні історії, як-от про папугу»

«Я коли-небудь що-небудь губив? – Палець. – Та не губив я його. Він весь час лежав на підлозі»

«Ви б здивувались, дізнавшись, як часто люди порівнюють смерть дитини зі смертю своїх домашніх тварин»

«Вона обрала шестипенсову монету, яку її матір зазвичай запікала у різдвяний пудинг, не стільки обіцяючи удачу у новому році тому, хто її знайде, скільки з надією, що чоловік вдавиться на смерть»

«Навіть поява цього ранку біля справжнього вікторіанського прилавку справжнього Дастіна Гофмана не допомогла покращити її настрій. Вона просто попросила якесь посвідчення особи, і не промовивши й слова про дивовижного відвідувача Гебі Джонс, і забрала Оскар, що стояв у неї на столі останні два роки»

«Вона дуже сподівалась, що її чоловікові книга видасться такою ж смішною, як романісту вікторіанської епохи Ентоні Троллопу, оскільки читаючи книгу, письменник так сміявся, що його хватив удар і через місяць він помер»

«Усім врешті-решт доводиться кудись переїздити»

«Він ніяк не міг зручно влягтись, бо від самотності ломило все тіло, і довелось сісти»

Причини читати

Персонажі. Колекціонер дощових крапель Бальтазар Джонс, капелан Септімус, визнаний автор еротичної прози, Йомен Гаолер, якого тероризують привиди зі своєю поезією, Валері Дженнінгс, яка тестує на собі всі знахідки лондонського метро, і Геба, яка особисто займається поверненням їх власникам. Черепаха без хвоста місіс Кук – окрема фішка історії. Абсурдність персонажів та ситуацій як не дивно робить історію такою правдивою, і викликає довіру у читачів. Унікальні професії героїв, незвична поведінка тварин, екстраординарні інтер’єри ординарних ситуацій – створюють безліч гумористичних епізодів, водночас книга дуже збалансована – емоційна і спокійна, іронічна і сумна. 

Історичні анекдоти, які нечасто зустрінеш в сучасних романах, у Стюарт у надлишку, що змушує загуглити не одну дату або ім’я, і звісно ж захотіти сходити на екскурсію у Тауер (може, написання цієї книги – це такий довгостроковий рекламний хід на перспективу від самої королеви?).  

Попри те, що книгу ніяк не можна віднести до жанру фентезі, вона сповнена фантастичних елементів, як відверто казкових (привиди), так і суто побутових (неймовірних співпадінь, рідкісних людських чеснот). Об’єднуючись, вони створюють враження присутності дрібки магії – як у житті героїв, так і у нашому. 

Джулія Стюарт каже, що має блакитну теку з вирізками з газет, які змусили її сміятись, сподіваючись, що це знадобиться їй у письменництві – не як повноцінні сюжети, а в якості смішної сцени-двох. Отак, її натхненням для написання «Тауеру» була замітка в газеті про те, що біфітери буквально лишаються замкненими на ніч у замку. Джулія пішла туди на кілька екскурсій і дізналась, що протягом 600 років у Тауері був зоопарк, який закрили в 1830-х. Усіх тварин, яких надсилали королеві після закриття, відправляли у Лондонський зоопарк. 

У одному з інтерв’ю Стюарт поділилась деякими ідеями зі своєї теки: щасливий товстий тюлень, якого знайшли за 5 км від моря; чоловік, який стріляє з гармати аби привітати кораблі, що підпливають, отримує покарання на рік, за використання вогнепальної зброї; вторгнення швейцарців в Ліхтенштейн, яке ніхто не помітив; секретна одержимість принцеси Анни маяками. Можливо, у якійсь з наступних книжок можна буде прочитати, чим закінчились їхні історії. 

Думки членів клубу

«Трагедія, припорошена абсурдом, саме тому і не сприймається так трагічно»

«Там усі історії печальні»

«Дорослі герої поводяться як діти, не беруть на себе відповідальність»

«Черепаха – це певний якір, хапаючись за який, герої ніби переносяться у просторі і часі у свої спогади»

«Усі ситуації з Валері – такі життєві. Коли вона перевдягається в якийсь упоротий костюм, і саме в цей момент заходить чоловік, якому вона хоче сподобатись! Це ж як у всіх нас – коли найгірше виглядаєш обов’язково когось зустрінеш»

Знак питання

  1. Чи спрацював би роман без трагічної історії?
  2. Британський гумор у книзі: чим відрізняється від американського, чи зрозумілий інтернаціонально, в чому полягає?
  3. Чому Бальтазар захопився збиранням дощових крапель? 
  4. Символізм у книзі – костюми, дощ, закритий сейф, загублені речі, тварини. Як все це корелює з почуттями, мріями та думками персонажів?
  5. Всі персонажі знаходяться у пошуках чогось – любові, спокою, тварин, загублених предметів тощо. Чи всі вони знаходять те, що шукали?
  6. Навіщо у книзі привиди?
  7. Яка роль місіс Кук?

Про автора

Джулія Стюарт – британська новелістка та журналістка. Певний час жила у Франції та Іспанії, вивчаючи мови та викладаючи англійську. Отримала кілька журналістських нагород, працювала на «Індепендент», жила у Бахрейні та Єгипті. Зараз живе в Лондоні та викладає в університеті літературну творчість, адже вважає, що письменництву можна навчитись, і що все залежить від хисту до навчання, а не від письменницького дару.

Перший роман Джулії – «Сват з Перигору» (1998) –  історія про перукаря з провінційного французького містечка, який вирішує змінити професію, і змінює життя свого міста. За неї Джулія отримала кілька нагород і одразу продала права на екранізацію. В 2010 вийшла книга «Тауер зоопарк і черепаха» (яка у першому виданні називалась «Бальтазар Джонс і Тауер лондонського зоопарку»), що стала бестселером, і відкрила Джулію світові. Третій роман – «Таємниця пирога з голубами» (2012) – вікторіанський детектив про принцесу, і її гувернантку, яку підозрюють у серйозній крадіжці. Останній на сьогодні роман Джулії – «Останній мисливець на перли в Шотландії», опублікований в 2016, розповідає про шотландського рибалку, який шукає унікальну перлину аби доповнити кольє для своєї дружини, у переконанні, що такий подарунок врятує їхній шлюб. 

Знайти будь-які пристойні інтерв’ю чи біографічну інформацію про Джулію дуже складно. Та ось відео, як вона презентує місця подій своєї новели «Таємниця пирога з голубами»: 

*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом. Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар