«Криза середнього віку» – словосполучення, яке стало звичним та загальновживаним. Розлучився з дружиною, з якою прожив 20 років – криза середнього віку. Кинула роботу в банку і почала викладати йогу – криза середнього віку. Раптом не хочеш вставати з ліжка і не знаєш, в чому сенс твого життя…Ну, ви знаєте. Та реальність у тому, що найчастіше екзистенційна криза не чекає, коли вам стукне 45. Як це сталося з героєм роману Ерленда Лу «Наївний. Супер».

«Коли я бачу дорослого на велосипеді, 

я не хвилююсь за майбутнє людської раси» 

Герберт Уеллс. 

Автоматичний підпис електронної пошти Ерленда Лу.

Синопсис

Криза «сенсу життя» накриває безіменного головного героя по досягненню 25 років. Він раптово, в один момент, усвідомлює, що живе не тим життям, яким хотілося б, не тим, яким мав би жити. Та на жаль, він не має жодного уявлення, чого саме хоче і як цього «чогось» досягти. Він захоплюється дитячими забавками, знайомиться з маленьким хлопчиком, говорить з гарним і поганим другом, налагоджує стосунки з братом і навіть знаходить дівчину. Та особливе захоплення викликає в нього книга про природу часу астрофізика професора Пола Дейвіса. Герой всерйоз починає розмірковувати над явищем часу, це вганяє його у справжній розпач, і він навіть пише професорові листа. Старший брат запрошує його в Нью-Йорк, сподіваючись, що поїздка відволіче героя від депресивних думок, і допоможе знайти «перспективу». За свій час у Нью-Йорку герой, здається, доходить певного дзену і як що і не знаходить сенс у житті, то стає до цього на крок ближчим. 

«Читаю далі. А там чим далі, тим гірше. Пол каже, на час впливає сила тяжіння. Ото розійшовся, немає в людини почуття міри. Далі абсолютно без попередження заявляє, що на час впливає сила тяжіння і рух. Дивлюся на обкладинку книжки. Видавництво наче поважне. Мабуть, таки правду пише» 

«Узагалі-то я хотів би стати тим, хто зробив би світ трохи кращим. Та я не впевнений, що це можливо»

«Я таки дійсно сумніваюся, що мені вистачить фантазії жити вічно» 

«Ох уже ці люди! Вони ж повсюди. На вулицях, у парках, у крамницях, у хмарочосах. Чим вони всі займаються? По них же неможливо визначити, хто вони. Припускаю, що всі вони просто намагаються змусити речі циркулювати по колу. Функціонувати. Так само, як і ми, в Норвегії. Як і ви собі десь там, де б це не було»

«У нас у всіх є свої важкі часи. Дні, коли до нас закрадається безсенсовність і ми топимося у власному ж цинізмі та іронії. Дні, коли ми перестаємо вірити у кохання й у те, що наприкінці все буде добре. У такі хвилини почути тоненький, тремтливий дитячий голосок, який співає таку гарну пісеньку, було б справжнім спасінням».

Причини читати

Ерленд Лу вважає, що пише гумористичні книги. Неодноразово в інтерв’ю він говорив про те, що (на його думку) гумор дуже змінився за останні роки: раніше він був більш невинним і сміялися всі разом. Гумор був милим і зовсім не грубим. Зараз же невидиму межу перетнуто (у тому числі і межу приватності), почали сміятися над жорстокістю і грубістю. Тож саме повернення до наївності та доброти є незмінною метою його текстів. При цьому сам письменник вважає, що немає жодної теми в літературі, яку не можна було б розвинути з гумором, що він намагається зробити з «кризою сенсу життя» у «Наївний. Супер». 

Ця книга (як і інші книги Лу) в більшості – автобіографічна. Ерленд стверджує, що у літературі йому важливо описати те, що пережив сам. Беручи за основу абсурдні, дивні і кумедні епізоди, він не переслідує філософську мету, а просто переказує те, що бачив і чув сам. Таким чином, Лу вважає, що його герої – люди, які з різних причин зляться на життя – найбільш вірогідно асоціюватимуться у читачів із ними самими.

Лу скептично ставиться до складних слів та довгих речень – для нього це театральщина. В одному з інтерв’ю він зізнавався, що шкільна література в Норвегії вганяла його в депресію (знайомо?) – вона тотально похмура, складна, серйозна. А він, натомість, зачитувався Дугласом Адамсом, завдяки якому зрозумів, що література може бути легкою і простою, сприйматись не як обов’язок, а бути в задоволення і водночас чіпляти кожного. 

Ерленд – не сюжетник. Він не задумує сюжетні лінії наперед, і стверджує, що його ведуть газетні заголовки, події, випадкові думки або пісні, почуті на радіо. У «Наївний. Супер», як і в більшості своїх романів, він бере тривіального, нічим не особливого персонажа, поміщає його в певну ситуацію і дивиться, що з цього вийде. Проте така безсюжетністьне завжди може бути перевагою. 

Думки членів клубу

«25 і нема куди себе діти. Це ж про мене!»

«Планувати і мріяти і планувати і робити – це різні речі»

«Герой начебто не пройшов момент соціалізації»

«Дорослим притаманно жити по інерції»

«Наївно, але не супер»

«Списки героя як щоденники – у них він максимально відвертий із самим собою»

«Вона змусила мене плакати, через оці епізодичні історії людської доброти»

«Вдала книга про прокрастинацію»

Знак питання

  1. Навмисно простий стиль письменника дратує чи навпаки полегшує процес читання?
  2. У героя депресія?
  3. Чи могли ви поставити себе на місце героя?
  4. На вашу думку, наскільки космополітичною є ця історія?
  5. Як можна пояснити захоплення героя книгою з фізики?
  6. Чи добре бути наївним?
  7. Що означає поняття «поганий» друг?
  8. Який сенс має складання списків для героїв, і що в цьому для нас, читачів?
  9. Чи знайшов герой у Нью-Йорку те, чого йому не вистачало?

Про автора 

Норвезький письменник та сценарист Ерленд Лу (1969) відомий своїм специфічним навмисно спрощеним стилем викладу. Починав з легких гумористичних творів, а згодом перейшов на гостросоціальну сатиру та чорний гумор. Грав у театрі, працював журналістом, вчителем у школі, і навіть санітаром у психіатричній клініці. 

Герої як дитячих, так і дорослих творів Лу всі зі своїми «заскоками». Їх можна назвати дивними та гротескними, проте сам письменник наполягає, що більшість описаних ним історій були взяті з життя, і він ніколи не пише про те, що не пережив сам або чому не був очевидцем. 

Головні твори: для дорослих – «У владі жінки», «Наївний. Супер», «Найкраща країна у світі», «Переоблік», для дітей – «Курт та риба», «Курт, куди йдеш?», «Курт озвірів». 

*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.

Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар