Книги про книги, здається, потрібно вже виносити в окремий жанр, адже, як правило, – і це правило стовідсотково діє із «Тінню вітру» Карлоса Руїса Сафона – віднести їх до якогось конкретного тематичного напряму просто неможливо. Порівняти перший том квадрології можна хіба що з іспанським серіалом – що починається з містики, продовжується як сімейна сага, тональність змінюється від підліткового сюжету до еротичного трилера, з’являються двійники, інсценовані смерті, і «вона твоя сестра!», ну і звісно – все закінчується весіллям. 

Синопсис 

Події відбуваються після громадянської війни (1936 – 1939) у Барселоні. Батько підлітка Даніеля Семпере, власник книжкової крамниці, відводить хлопця до таємничого місця – Кладовища забутих книжок – величезної бібліотеки старих книг, про яку знає лише вузьке коло обраних книголюбів.  Батько дозволяє Даніелю вибрати книгу, та попереджає, що вона може змінити його життя. Даніель обирає книгу під назвою «Тінь вітру» автора Хуліана Каракса. Хлопця настільки захоплює твір, що він починає розшукувати таємничого письменника, і помічає певні збіги між книгою та власним життям. Чоловік без обличчя на ім’я Лаїн Куберт – саме так звали сатану з «Тіні вітру», спалює всі книги Каракса, що дещо ускладнює Даніелеві пошуки. Він дорослішає, і ще більше запалюється ідеєю розгадати таємницю автора. Вже будучи студентом, Даніель, зі своїм другом і напарником Ферміном, досліджують минуле Каракса, і потрапляють у неприємності. Зокрема, їх починає переслідувати інспектор із сумнівним минулим – Фумеро. Даніель дізнається нещасну історію кохання Каракса та дівчини на ім’я Пенелопа, чиї батьки були проти їхнього зв’язку, адже знали страшну таємницю. Злість батька дівчини жене Хуліана до Парижу, а після повернення через багато років жорстока правда про долю дівчини зводить його існування до помсти самому собі. Тим часом дослідження правди, затіяні Даніелем, провокують смерть та страждання багатьох невинних людей, і лише дивом роман має щасливий кінець. Майже для всіх. І майже кінець.

«Найглибший слід у читачеві залишає перша книжка, яка дістається його серця…Це наче палац, зведений у нашій пам’яті, до якого ми – рано чи пізно – все одно повернемося, скільки б книжок не прочитали, скільки б слів не вивчили»

«Дівчата прозвали його «мсьє Рокфор» через специфічний аромат, що він поширював навколо себе, незважаючи на ванни з одеколону, в яких бідолаха маринував свій раблезіанський скелет»

«Жінки безпомилково здогадуються, коли в них безтямно закохується чоловік, особливо коли цей чоловік молодий і до того ж дурний. Я відповідав обом цим критеріям»

«Пан Густаво, який був переконаним агностиком (Бернарда підозрювала, що це дихальне захворювання, щось на кшталт астми, на яке хворіють тільки шляхетні ідальго), вважав за неможливе, щоб служниця так багато грішила»

«Якщо в тебе буде дочка, ти почнеш, можливо навіть підсвідомо, ділити чоловіків на два табори: на тих, кого ти підозрюватимеш у романі з нею, і на тих, кого не підозрюватимеш. Якщо хтось каже, що це не так – він бреше»

«Подарунки призначені давати радість тому, хто їх дарує, а не відзначати заслуги того, хто отримує»

«Іти  – єдиний спосіб дістатися будь-куди»

«Армія, Шлюб, Церква, Банк – ось чотири вершники Апокаліпсису»

«Читання – справа для тих, у кого багато вільного часу й кому нема чого робити. Наприклад, для жінок» 

«Немає страшніших привидів, ніж привиди втрачених надій»

«Кожна книга, яку ти тут бачиш, була колись чиїмось найкращим другом»

«– Люди злі. – Не злі, а дурні. А це зовсім не одне й те саме. Злоба передбачає моральне рішення і свідомий намір. А недоумки ніколи не замислюються над своїми діями, вони діють інстинктивно, наче тварини, хоча й переконані, що чинять завжди добре. Вони ханжі – вони радіють, коли принижують когось, хто не такий, як вони самі, і байдуже чим саме він відрізняється. Краще б у світі було більше злих, але розумних людей, і менше примітивних йолопів»

«Дарвін фантазер. Я вас запевняю. Ніякої еволюції не відбулось. За кожного, хто має розум, я мушу битися з дев’ятьма орангутанами»

«У мить, коли ти замислюєшся над тим, чи кохаєш когось, ти вже назавжди перестав кохати цю людину» 

«Іноді важить не те, що тобі дають. А те, чим заради тебе поступаються»

«Доля здебільшого чигає десь за рогом. Вона схожа або на грабіжника, або на шльондру, або на торговця лотерейними білетами: ось три найбільш звичні її втілення. Але знаєш, чого доля не зробить ніколи? Не завітає в гості. Ти маєш іти по неї сам»

«Старість надає людям вигляду покірливих ягнят, але й тут, як і всюди, багато сучих синів – а може, навіть більше, ніж деінде. Не забувай, саме ці люди пережили та поховали інших. Не треба їх жаліти»

«В іншому кінці приміщення Клара катувала Дебюссі. – Що сталося з учителем музики? – Його звільнено, виявилось, що на піаніно недостатньо клавіш, щоб зайняти його руки»

 «Якось Хуліан сказав: твір – це лист, який письменник пише сам собі, щоб розповісти про речі, про які іншим чином не можна дізнатися»

Причини читати 

Ця історія всередині історії була вперше опублікована іспанською у 2001, і стала популярною після перекладу англійською у 2004. До речі, переклала книгу дочка Роберта Грейвса, автора роману «Я, Клавдій». Її шлях до аудиторії був непростим і більшість літературознавців вважає, що саме геніальний переклад відкрив їй двері до світових книжкових ринків. Серед недоліків, які найчастіше закидають критики «Тіні вітру» – калькування готичного детектива 19 століття, простий та передбачуваний сюжет, і надто похмурий антураж. Проте, враховуючи улюблених авторів Сафона, жанр (містичний пригодницький роман, як вказано на обкладинці) і стиль написання – похмурість цілком виправдана. 

Герої. Від початку і до кінця всієї квадрології ми проживаємо життя Даніеля Семпере – від одинадцятирічного хлопчика до чоловіка і батька. Це історія дорослішання і формування характеру (coming of age story). Наприкінці роману Даніель завершує свою подорож, приймаючи зобов’язання і беручи відповідальність за інших – класична кінцівка для класичного роману. Семпере – символічне ім’я, що з латини означає «вічність» або «назавжди».  Закоханий в кохання Даніель, не дивлячись на свій юний вік, грає роль нещасного коханця.  Назвати його позитивним героєм не повернеться язик, адже на його прикладі (як і на прикладі Каракса) ми маємо усвідомити, що природа життя завжди і позитивна, і негативна. Недарма кілька разів за книгу різні персонажі називають його дияволом. 

Хуліан Каракс – автор «Тіні вітру», втілює символ невинності і дорослішання – так само як і Даніель. Історія Каракса є притчею для Даніеля і віддзеркаленням його можливого майбутнього, і лише дізнаючись історію Хуліана, Даніелю вдається подорослішати і уникнути нещасливого кінця. Альтер-его Хуліана – Лаїн Куберт є саме тим можливим майбутнім Даніеля, якому він запобігає. 

Фермін де Торрес – герой, чия історія не розкрита до кінця у першому томі квадрології (спойлер: у третій книзі все буде!). Врятований Даніелем товариш, колега і спільник у розкритті таємниць Каракса, Фермін грає класичну роль «сайдкіка» – помічника головного героя – вносить комедійний елемент, ризикує життям заради героя та подекуди філософствує і чіпляється до жінок.

Інспектор Фумеро – втілення зла, однозначно негативний герой (якого зараз здебільшого не побачиш у літературі), характерний також для класичного роману. Сафон не робить намагань виправдати поведінку інспектора, навіть у історії про булінг хлопчика в дитинстві він робить акцент на його лихих намірах та аурі підступності. 

Жінки. Односторонні жіночі персонажі чоловічого авторства – ще один (свідомий чи ні) поклон Сафона класичному романові 19-го століття. Янгелоподібні, трагічні, вони стають спостерігачами, жертвами обставин або призами для головних героїв. Без ретроспективи, без бекграунду, без толкового опису – Нурія, Беатріс, Пенелопа, Клара, і навіть мати Даніеля підносяться на п’єдестал краси, і (очевидно!) потребують лише кохання. Так само як і з кпинами щодо похмурості, таке ставлення до жіночих образів можна списати на данину жанру, і зупинитись хіба що на ненав’язливій демонізації образу Клари – як єдиної дівчини, яка дала відсіч  головному героєві. Як і у фільмі «500 днів літа», де героїня Зоуі Дешанель з перших хвилин говорить героєві, що не бачить свого майбутнього з ним і не хоче серйозних стосунків, коли врешті-решт вона йде, у глядачів складається враження, ніби вона антагоністка, що жорстоко кинула романтичного головного героя – адже історія подається лише з його боку. Так і у «Тіні вітру» – вдвічі старша Клара з самого початку не лишається з Даніелем наодинці – вона запрошує подруг, дядька (архетипових тілоохоронців тендітної дами) –  даючи цим зрозуміти нам і герою, що вона не довіряє йому настільки, щоб лишатись удвох і відповідно не збирається відповідати на його залицяння.

Нещасна Пенелопа – квінтесенційна героїня грецької трагедії, символ бажання і надій, що не справдились. Жертва обставин Пенелопа – дівчина і (ВЕЛИКИЙ СПОЙЛЕР!!!!) сестра Хуліана, яка завагітніла від нього, і через жорстокість антибатьків померла під час пологів. Також дуже типова для європейської літератури ситуація – батьки дозволяють дівчині та її дитині померти, аніж витримати ганьбу. Ніякий класичний сюжет не нагадує? Тільки в українському варіанті найчастіше вона йде топитися. 

Нурія Монфорт – черговий старший об’єкт обожнювання Даніеля, що не потрапляє до його рученят, натомість жертвуючи собою заради нещасного кохання. Через персонаж Нурії ми і дізнаємось основну інтригу історії Каракса та його оточення. 

Беатріс Агілар – it-girl з підліткових серіалів, що була (звісно!) приречена на шлюб із головним героєм.

Барселона. Головна жінка в романі Сафона. Вулиці міста у місячному сяйві, у денному освітленні, з вікон трамваїв, потягів та машин, з реальними та вигаданими адресами і історичними і псевдоісторичними подіями – завдяки Сафону кожен читач «Тіні вітру» пожив у Барселоні і встиг просякнути духом міста та харизмою його мешканців. 

До речі, об’ємна книга може похизуватись симпатичними і живими другорядними та епізодичними персонажами. Чого лише вартий (на перший погляд) такий позитивний і однозначний герой як батько Даніеля. Аж до моменту, коли герой згадує, що улюблена книга батька, єдина, яка викликає його щирий сміх – це «Кандид» Вольтера. «Кандид». Вольтера. Щирий сміх. Ось хто тут справжній диявол. 

Теми. Поступово, під моторошний саундтрек («Болеро» Равеля, звісно), Сафон зачіпає спектр здебільшого похмурих та дорослих тем – трагедія несподіваної втрати і розвиток через страждання, зрада від найближчих, недовіра і втрата надій, мотив смерті і пам’яті, значення життя, відповідальність і зобов’язання, любов і жертви, яких вона вимагає. 

«Тінь вітру». Даніель переповідає сюжет «Тіні вітру» Каракса, не вдаючись в подробиці – це історія про те як квест став містичною одіссеєю, у якій протагоніст безуспішно намагається віднайти свою втрачену молодість, і у якому тінь проклятого кохання повільно підводиться для того, аби переслідувати його до останнього подиху.

Наступні книги серії «Кладовища забутих книжок» – «Гра янгола», «В’язень неба» та «Лабіринт духів» продовжують пригоди Даніеля та Ферміна, а також пов’язаних із ними людей. Зокрема, «Гра янгола» – це пріквел до «Тіні вітру», події якого відбуваються в 20-х-30-х, і розповідають історію про автора детективів, який отримує незвичне замовлення написати книгу, що втягує його у справжні детективні події. «В’язень неба» – сіквел до «Тіні вітру», події відбуваються, коли сину Даніеля один рік, і книга присвячена історії Ферміна, і переплітається з подіями і персонажами «Гри Янгола». «Лабіринт духів» відбувається одразу після «В’язня неба» і присвячена бажанню Даніеля помститись за смерть матері, яка, як виявляється, була однією з героїв «Гри  янгола». 

Думки членів клубу

«Неймовірна легкість читання»

 «Автор зумів створити неймовірний ефект присутності: я сиділа на лавці на цій площі Колумба, заходила в ці кав’ярні» 

«Бути злим чи ні: люди просто роблять вибір і все» 

 «Якщо сумніваєшся, значить не любиш? Дурня»

 «Я вмився сльозами вкінці і ліг спати»

Знак питання

  1. Персонаж диявола у книзі. Чи був він присутній? (Фумеро, Куберт, Захарія)
  2. Жінки – всі янгольські красуні – Клара, Беа, Нурія, Пенелопа, мати Даніеля. Це сексизм? Казковий елемент? Чи навмисне уподібнення класичним романам?
  3. Збіги існують? Чи це лише  «шрами долі», як висловлювався Хуліан? 
  4. Книги – це дзеркала? Як логічно пояснити цю думку?
  5. Уявіть, якою б була ваша книга врятована на цвинтарі забутих книжок?
  6. Яка перша книга, яку ви прочитали припала вам до душі? Адже Сафон стверджує, що жодна інша не залишить слід так як перша книга. 
  7. Стосунки Даніеля з жінками. Що б сказав любитель Фрейда Мікель Мулінер?
  8. Книга Каракса не була визнана критиками – рецензії надрукували поруч з некрологами. Чому ж Семпере так вона сподобалась? Чи подобались вам колись загноблені іншими книги?
  9. Чи з Клари роблять монстра? Адже вона з самого початку дала зрозуміти Даніелю, що він її не цікавить?
  10. Фумеро – продукт природи чи виховання?
  11. Який урок виніс Даніель з книги Каракса?
  12. «Краще б у світі було більше злих, але розумних людей, і менше примітивних йолопів»?

Про автора

Карлос Руїс Сафон (1964, Барселона, Іспанія — 2020, Лос-Анджелес, США) став популярним передовсім як автор підліткових пригодницьких романів (хоча він представлявся здебільшого як  піаніст-аматор і композитор). Цикл «Кладовища загублених книжок», що складається з чотирьох книг, став першою масштабною дорослою серією Сафона.  

Майже 15 років прожив у США, де працював сценаристом на телебаченні. Повернувшись у Іспанію повністю присвятив себе творчості. Книги Сафона не одразу знаходили свій шлях до видавництв, але за кілька років «Тінь вітру» нарешті помітили, а після англійського перекладу вона стала однією з найпродаваніших книг іспанського авторства (перша частина квадрології розійшлась в світі сумарним накладом більше 10 мільйонів примірників).

Попри очевидну кінематографічність твору Сафон так і не передав права на екранізацію «Тіні вітру», апелюючи до того, що наша уява – найкращий режисер.

Своїми натхненниками Сафон називав Діккенса, Толстого, Достоєвського, Бальзака, Гюго, Гарі, Дюма, Флобера – що прослідковується у класичній манері викладу та типових для романів 19 століття сюжетів (ще він обожнював комікси Марвел, що вже менш очевидно).

Найвідомішими романами Сафона для підлітків є «Принц туману» 1993, «Опівнічний палац» 1994, «Вересневі вогні» 1995, «Марина» 1999. До «дорослих» романів належить цикл чотирьох частин «Цвинтар забутих книжок», до якого входять: «Тінь вітру» 2001, «Гра Янгола» 2008, «В’язень Неба» 2011 та «Лабіринт духів» 2016.

Карлос Сафон помер внаслідок онкологічного захворювання у віці 55 років, влітку 2020 року. 

Розлоге інтерв’ю зі скромним автором про його шлях до літератури і про шлях «Тіні вітру» до читача можна подивитись за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=6NHNhfUbxvE 

 *Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «Небо». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.

Літературний модератор клубу Катерина Потапенко.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар