Чи може вистава стати кінофільмом? Звісно, скажете ви! На екрані одними з перших ожили сюжети Шекспіра, Оскара Вайльда, Пауля Ліндау, Островського та багатьох інших авторів, що писали виключно для театру, так як мистецтва кіно у їхній час ще не існувало. 

Наша редакція побувала на виставі «Буна», що її поставив Давид Петросян на малій сцені театру імені Івана Франка. 

режисер Давид Петросян з виконавцями ролей Орисі та Митра

Історія

Перші хвилин п’ять здається, що це історія про сільську Попелюшку. За свою сумлінну працю та лагідну вдачу вона отримує, ні, не прекрасного принца, а питущого чоловіка, дитину та можливість поїхати на заробітки у Америку. Мабуть, це найбільш реалістична історія про Попелюшку з усіх можливих. 

Спойлер: принц у неї, в принципі, також був закоханий. Але пам’ятайте, яка історія, такий і принц.

На 1,5 години ми переселяємося до однієї хати. Це ще одна дійова особа – мовчазна споглядачка усіх подій.

Саундтрек

Окремо треба відмітити саундтрек до вистави: його творить прямо на сцені Анна Руденко. Вона творить фактично всі звуки, іноді видається духом хати. Цікаво, як це обіграють у майбутньому фільмі?

Актори

Всі актори молоді. І в той самий момент на сцені бабця, якій вже десь за 80 років, маленький хлопчик, юна дівчина, чоловік під 40. Усі вони практично бездоганно вжилися у ролі. 

Особливо хочеться відмітити Буну у виконанні Христини Федорак. Так, її фінальний монолог однозначно має задачу вибити з вас сльозу (врахуйте, що ви будете ненавидіти її героїню всю виставу), і так, їй таки вдалося. 

Іван Шаран у ролі Митра

Також варто сказати кілька слів про Івана Шарана, він грає чоловіка онуки Буни. Актор прекрасно відіграє свою роль. Ви будете йому співчувати, хоча, зазвичай, у житті із такого роду чоловіками це не працює. Але Шарану вдалося відійти від кліше та показати не антагоніста, лиходія чи «ганчірку», а живу людину, яка може бути вашим сусідом чи, навіть, не дуже приємним родичем. Це такий типовий мужичок, який жив із матір’ю, випадково зробив дитину дівчині та фактично зірвав джек-пот – одружився із 17-річною та поїхав із нею в США. Звісно, у них не буде свого довго та щасливо. Та й принц у цій історії не він, хоча і той теж без свого фіналу із кришталевим черевичком. 

Анастасія Сокирко

Театральна постановка «Буни» з перших хвилин чіпляє життєвістю проблем, які в той же час постійно відкидають до класичної української літератури. Звісно, протистояння поколінь – тема не нова і одразу виринає в пам’яті «Кайдашева сім’я». Проте діалоги персонажів та владність Буни викликають асоціації із реальними людьми. Але ще б пак, не слід забувати, що ця історія заснована на реальних подіях! В уяві постає типовий образ української жінки. Частіше за все в неї тяжка вдача, життя випало на складний історичний період (а чи були у нас легкі?) і як наслідок від безвиході це накладає істерично-жорстокий відбиток на її характері. Проте кінцівка пом’якшує ставлення до героїні, адже важко не врахувати її складний життєвий досвід. Окреме захоплення викликає перевтілення акторки Христини Федорак.

Акторська гра тримає нерв усі 1,5 години. Найбільше розчулює єдина дитяча роль, в якій, проте, впізнається дорослий. Але це ніяким чином не впливає на емоційний ефект. Ще один спойлер: у кіноверсії замість праонука – праонучка. Яким чином це змінить емпатичний складник та чи змінить взагалі – загадка. 

Ще одна особливість постановки – усі актори весь час знаходяться на сцені. В зв’язку із цим виникає ще одна інтрига. Яким же чином це буде обіграно в кінострічці? І взагалі, що ж виявиться цікавішим – фільм чи театральна постановка? Все це викликає однозначне бажання дочекатися прем’єри!

Ця постановка здобула популярності на сцені театру, і тепер планує стати фільмом. Чи можемо ми її уявити в кіно? Сподіваємося, що вона не втратить свого театрального шарму.

P.S. А до чого тут снікерс дізнаєтеся, коли відвідаєте виставу;)

Виставу дивилися Дарія Сухоставець та Анастасія Сокирко

Фото: Марина Величко

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар