Його називають привидом німецької літератури. Письменник, знаний за одним романом, ховається від публіки, чим, здається, ще більше підігріває інтерес до своєї особи. Патрік Зюскінд давно не видавав художніх творів, але ті, що існують, варті прочитання ніяк не менше за скандальні «Парфуми». 

Синопсис

«Голуб». Один день з життя 53-річного Джонатана Ноеля. Серпень, 1984 року, ранок п’ятниці. Джонатан Ноель прокидається в тісній кімнаті гуртожитку в Парижі, яку навіть збирається викупити, де живе самітником вже понад 30 років, і планує дожити так, нічого не змінюючи, до кінця життя. Майже всі ці 30 років він працює охоронцем у банку, який знаходиться на сусідній вулиці. У нього немає друзів, він не спілкується з сусідами. Кожен його день до секунди повторює попередній, тиждень за тижнем, рік за роком. Скромний спосіб життя дозволив йому накопити певні заощадження, на які він планує жити на пенсії. Та одного дня на шляху до загального туалету в коридорі свого гуртожитку він побачив голуба, і ця незначна на перший погляд подія перевертає його світ догори дригом, і лише починає ланцюг неприємних подій його життя, влаштовуючи для такого врівноваженого Джонатана справжню емоційну гойдалку. 

«Історія про пана Зоммера». Головний герой згадує кілька епізодів зі свого дитинства. Він жив у маленькому баварському селі, з батьками, братом та сестрою. Вчився їздити на велосипеді, любив лазити по деревам, закохався у однокласницю, і ходив на моторошні уроки музики до страшної панни Марі-Луїзи Функель. У підлітковому віці хлопчик кілька разів перетинається із  загадковим паном Зоммером – мешканцем села, який, за чутками страждав на клаустрофобію, тому ніколи не сидів вдома, а цілими днями за будь-якої погоди ходив, мов турист у горах, в околицях села і ніколи ні з ким не спілкувався. Ці короткі зустрічі залишають глибокий відбиток у свідомості хлопчика, і через роки він повертається у спогадах саме до них. 

Цитати

 «Куди вели його подорожі? Яка була мета цих нескінченних марш-кидків?» («Історія про пана Зоммера»)

«Ви себе згубите! – Та лишить ви вже мене у спокої!» («Історія про пана Зоммера»)

«Панянка Марі-Луїза Функель….Хоча я в житті не зустрічав створіння жіночої статі, яке б менше нагадувало панянку. Вона наполягала на звертанні «панянка», тому що інакше чоловіки могли подумати, що вона вже заміжня, а вона – навпаки – незаміжня дівиця, і її ще можна засватати. Це пояснення, зрозуміло, було абсолютним безглуздям, тому що такого чоловіка, який би посватався до старої, вусатої, безгрудої Марі-Луїзи – не знайшлося б на всьому білому світі» («Історія про пана Зоммера»)

«Вона двома руками зцапала мою праву руку і, схопивши за пальці, стала тикати ними в клавіші, кожним окремо» («Історія про пана Зоммера»)

«Діабеллі мені подобався. Не те, що цей сквернитель фуги, жахливий Хесслер. Я любив Діабеллі, хоча моя сестра якось сказала – хто взагалі не вміє грати на роялі, може на крайняк зіграти Діабеллі» («Історія про пана Зоммера»)

«Господь Бог промовчав. І я при ясному розумі і твердій пам’яті, з повним презирством до смерті, зіграв фа» («Історія про пана Зоммера»)

«Я програвав свої похорони все у нових варіантах, від покладення в труну до поминальної тризни, де мене оспівували у посмертних промовах. Це були найпрекрасніші похорони в історії нашої парафії» («Історія про пана Зоммера»)

«Я більше не розумів, як мені в голову могла прийти така ідіотська ідея: покінчити життя самогубством через якісь соплі! Я ж щойно бачив людину, яка все життя тікала від смерті» («Історія про пана Зоммера»)

«Я не ворухнувся з місця. Не закричав – пан Зоммер! Стійте, назад! І не кинувся бігти за допомогою. Я навіть на секунду не відвів погляду від маленької фігурки чоловіка, яка зникала під водою там, далеко в озері»(«Історія про пана Зоммера»)

«Не знаю, що змусило мене так вперто і так довго мовчати. Не думаю, що це страх. І не почуття провини, і не муки сумління. Мене втримала згадка про його стогін у лісі, про його губи, що дрижали під дощем, про його прохання: «Ах. Та залиште ви вже мене нарешті у спокої!» («Історія про пана Зоммера»)

 «Якщо ти позбавлений цієї найважливішої свободи, а саме – свободи усамітнитись у нужді від інших людей, тоді інші свободи нічого не значать. Тоді і життя не має сенсу. Тоді краще померти» («Голуб»)

«Його існування можна повністю назвати щасливим. У ньому нічого не було, а це тим більше означає, що в ньому немає про що шкодувати, і немає навіщо заздрити іншим» («Голуб»)

«Йому здалося на якийсь час, що він стоїть далеко-далеко встороні, і розглядає цей світ, ніби через перевернутий догори дригом бінокль» («Голуб»)

«Він хотів страждати. І чим сильніше він страждає, тим краще»  («Голуб»)

«Він взагалі був не здатен висловити себе справами або словами. Не міг нічого зробити. Він міг тільки терпіти» («Голуб»)

«Було дуже душно. «Завтра я покінчу з собою». Сказав він. І заснув» (в готелі) («Голуб»)

«Чому така мертва тиша? Чому мене не рятують? Де інші люди? О боже, де ж інші люди? Без інших людей я ж не зможу жити!» («Голуб»)

«Він був окрилений і безмежно щасливий, коли вийшов на Рю де ля Планш. Вперше в житті, він не боявся» («Голуб»)

Причини читати «Голуба»

Іноді дрібні події, які здаються тривіальними будь-кому, можуть похитнути спокій розуму, розбити рутину і спровокувати неприємні асоціації, вивільнивши уяву. Невже є ті, кого ніколи-ніколи не переслідували без поважних причин жахливі сценарії майбутнього, що випливають з глибин нашої душі в найяскравіших кольорах і в найстрашніших деталях? У ретроспективі ми часто сміємося над собою, мовляв, ми дозволили їм ввести нас у стан тривоги, іноді навіть паніки. Головний герой «Голуба» ледь не божеволіє, коли звичайного п’ятничного ранку знаходить найбанальнішу пташку, яка воркує в коридорі перед дверима до його кімнати. Птах здається йому передвісником зла, і отак зненацька самі підвалини його позбавленого подій існування руйнуються і приходить хаос.

Простий синтаксис, швидка оповідь, зрозуміла і доступна (проте без жертв з боку письма та мови автора), відсутність філософствування та моралізаторства створює оманливий ефект, адже читач звик до складних сюжетів і очікує тут якогось крутого повороту. Літературна критика часто порівнює стиль Зюскінда із Кафкою. І справді у багатьох сенсах жанр «Голуба» це абсурдистська новела. Та окрім Кафки, у ньому відчувається, на початку ледь помітний, та з розвитком оповіді стійкий фльор Достоєвського. Хоча Ноель не здійснив злочину, але його напруга, переживання, роздуми, апокаліптичні вісники у будь-якому побутовому епізоді змушують згадати Раскольнікова. Загалом, всі герої Зюскінда, звісно ж, включно з Жаном-Батистом Гренуєм з «Парфумів» – це постмодерністські антигерої. Вони не можуть знайти себе у сучасному суспільстві, і намагаються заховатись від світу, стати невидимими як Ноель, або максимально з цим світом поєднатись у неприродній спосіб як Гренуй.

Ноель і справді нібито ніхто, він настільки близький до нелюдини, до предмету інтер’єру, наскільки це можливо. І ось так йому подобається. Насправді, єдиною “подією”, на яку він коли-небудь очікував, яка б  могла “похитнути його внутрішню рівновагу”,  мала стати його смерть. Так що ж такого могло статися, що призвело до такого стану? У «Голубі» ми не отримаємо довгої передісторії, але те, що ми таки дізнаємося про Ноеля, дозволяє зрозуміти причину його агорафобії. Хлопчиком він жив поблизу Шарантона, в околицях Парижа, і одного липневого дня, 1942 року, Джонатан повертається додому зі школи, а його матері більше немає (пізніше він дізнається, що її забрали у концтабір, з якого ніхто не повернувся). Потім зникає його батько. Джонатан лишається зовсім один, адже його сестра, яку забрали родичі, згодом емігрує до Канади. Він же виховується дядьком, іде в армію, примусово одружується із жінкою, яка за кілька місяців народжує дитину і тікає з батьком цієї дитини. Після всіх цих подій юний Джонатан приходить до думки, що людям не можна довіряти. Від них не можна залежати. І шляхом мінімізації стосунків із суспільством, він покинув світ, аби світ не покинув його.

Тож наскільки йому може бути комфортно у своїй самовстановленій бульбашці, коли її можна знищити появою одного голуба? Камео голуба і справді кафкіанське. Для Ноеля голуб – це вершник апокаліпсису. Напочатку ми взагалі не розуміємо, що так налякало героя. Але коли ми проживаємо з ним день – бажання вбити себе стає зрозумілим. 24 обсесивно-компульсивні години екзистенційної кризи, сповненої страху, з порваними штанами, неприємним клошаром, розгубленістю, що призводить до невиконання робочих обов’язків, закінчуються символічним очищенням: сліди голуба змиті ганчіркою консьєржки, а стрес Джонатана – літнім дощем.  

Причини читати «Історію про пана Зоммера»

 

Часто саме такі наївні і дитячі історії, які могли б відбутись з будь-ким, будь-де і в будь-який часовий період, розкривають питання самотності, упереджень, депресії, смерті набагато пряміше ніж доросла література.  Оповідь починається як типова пасторальна (жанр у мистецтві, який поетизує сільське життя та природу, сільський труд, коттадж-кор, як би зараз сказали), повчальна література для підлітків, яка особливо розквітла у 19 столітті. Майже до самого кінця «Історія» нагадує романи Френсіс Бернет, Елінор Портер, Люсі Монтгомері. У типових повчальних «камінг-оф-ейдж» романах головний герой (дитина) знайомиться із мізантропом дорослим (найчастіше таємничим сусідом, далеким родичем, чоловіком під або за 50, про якого часто ходять якісь моторошні чутки), який поступово змінюється під впливом їхньої несподіваної дружби. Та пан Зоммер не з тих, з ким можна потоваришувати, а Зюскінд – не дитяча письменниця з 19 століття.

Головний герой живе в цілому дуже навіть щасливим і безтурботним життям. Він приємний, активний, добрий. Ми знайомимось із внутрішнім світом та переживаннями хлопчика, які легко можемо застосувати до себе (можливо, через автобіографічність новели). Хлопчик засмучується через мовчання Бога, коли він був йому потрібен у складній ситуації (на уроці музики), настільки по-дитячому щиро і наївно, що навіть вирішує покінчити з собою, стрибнувши з дерева. Так само відверто він ігнорує і не приймає прозаїчні пояснення дорослих про поведінку пана Зоммера. 

Та якщо це історія хлопчика, чому у назві фігурує пан Зоммер? Вони перетинались тричі, і в другому епізоді він врятував хлопчика (можливо навіть від смерті), сам того не підозрюючи. Він чоловік без минулого, який з’явився в селі разом зі своєю дружиною, нізвідки. Ніякої персональної інформації, навіть імені. Зоммер приїхав у село одразу після Другої світової, ми не знаємо, ким він був і що робив, і які привиди його переслідували.

Образ Зоммера це твердження: кожна людина – абсолютно самотня, непомічена ніким, вічно біжить, не знає від чого і куди, і вся ця гонитва не має сенсу. Вітання Шекспіру.* 

Ну і оптимістична причина читати «Історію про пана Зоммера» – це, звісно, ілюстрації Жана-Жака Семпре – одного з найкращих французьких ілюстраторів, карикатуристів та мультиплікаторів, який в свій час створив «Маленького Ніколя», а зараз малює обкладинки для  «Нью-Йоркера».

Думки членів клубу

«Пан Зоммер – це алюзія на час. Він ходить безперервно, як годинник, відмірює час, поки хлопчик дорослішає»

«Страх бути висміяним – це страх соціальної смерті»

«Я – Джонатан!»

«Не всім можливо допомогти»

Знак питання

  1. Чи «Голуб» –  це справді лише пташка чи символ, втілення хаосу і анархії? Чим цей символ становить загрозу впорядкованому світу Джонатана Ноеля?
  2. Чи був у вас досвід, який змусив вас переоцінити якийсь з аспектів свого існування через дрібницю?
  3. Ви розумієте Ноеля? Чи змінюється рівень вашого розуміння на початку і в кінці новели? Чи зрозуміле вам його бажання вбити себе?
  4. Ноель був задоволений своїм життям?
  5. Чи викликає Ноель співчуття? 
  6. У чому символізм нещасливих випадків, які стаються з Джонатаном? Порвана уніформа, клошар на вулиці? Що вони мають показати нам про героя, а герою про самого себе?
  7. «Без інших людей я ж не зможу жити!» – це висновок Джонатана наприкінці новели. Та чи це якось вплине на його подальше життя? Чи він продовжить своє консервативне існування?
  8. Чому Зюскінд дає своїм героям такі імена – Ноель (різдво)? Зоммер (літо)?
  9. У «Голубі» неочікувано позитивна кінцівка, на відміну від несподівано трагічної у «Історії»? Чи ні? Чи очікували ви хепі-енд? 
  10. Герої обох творів хотіли покінчити життя самогубством. Чим відрізняються їхні мотиви і настрої, що їх спонукає?
  11. Яка з двох новел здалась вам більш тривожною, більше викликала занепокоєння? 
  12. Спостереження, які робить дитина, відрізняються від спостережень дорослого? Чи повірили ви, що в «Історії» була справжня дитина? 
  13. Яке може бути минуле у пана Зоммера, враховуючи, що він з’явився у селі одразу після закінчення Другої світової? Фашист, що тікав від власних злочинів і правосуддя? Єврей, що тікав від можливих нападів? Дезертир, що боявся покарання? Жертва пост-травматичного синдрому?

Про автора

Патріка Зюскінда називають одним з найзагадковіших письменників сучасності. Відомо про нього вкрай мало, адже автор веде максимально непублічний спосіб життя, і за всю кар’єру дав лише 4 чи 5 інтерв’ю, і приблизно стільки ж його фото можна відшукати у мережі. Родом з невеличкого села біля Амбаху, Німеччина, Патрік народився в сім’ї відомого політичного журналіста та перекладача Вільяма Зюскінда у 1949. Його матір була тренером з кількох видів спорту, а старший брат успішним журналістом. Зюскінд служив в армії, працював у барі, а також інструктором з настільного тенісу. Вивчав Середньовіччя і сучасну історію в університеті Мюнхена, а коли згодом захотів переїхати на навчання до Парижа – батьки його підтримали і довгий час спонсорували на початку його письменницької кар’єри. 

Попри те, що Зюскінд писав фул-тайм, перший успіх (і, відповідно, продажі) прийшов до нього з написанням п’єси-монологу «Контрабас» у 1981 році. П’єса стала справжнім проривом, її почали ставити у театрах не лише Німеччини, але й у всій Європі. Зюскінду почали замовляти не тільки п’єси, а й сценарії до фільмів. У 1985 році з’являється його єдиний роман «Парфуми: Історія вбивства» (більшість з нас знає його як «Парфумер»). Перше видання вийшло тиражом у 10 тисяч екземплярів (що звучить досить непогано, як для України, наприклад, а для Німеччини – вкрай скромно), а вже через 3 місяці виходить перевидання у 100 тисяч екземплярів. Сьогодні ж «Парфуми» перекладені на кілька десятків мов, входять у шкільну програму з літератури навіть в Україні, і налічують більше 20 мільйонів проданих екземплярів. «Парфуми» були найпродаванішою книгою Німеччини протягом дев’яти років. А легенда стверджує, що після виходу роману різко виросла кількість запитів на навчання парфумерному мистецтву. 

У 1987 році, у розпал популярності «Парфумів», він відмовляється від всіх премій, ігнорує медіа і тікає від публіки. З тих пір Зюскінд видав «Голуба» у 1988, «Історію про пана Зоммера» у 1991, збірку оповідань «Три історії і одне спостереження» у 1995, колекцію есе «Любов та смерть» у 2006. 

Зюскінд довго відмовлявся продавати права на екранізацію будь-кому крім Кубрика чи Мілоша Формана. Його товариш, продюсер Бернд Ейхінгер, вмовляв його близько 15 років. За чутками, за права автор та видавництво сумарно отримали 10 мільйонів євро. Фільм готувався близько 6-ти років, і був випущений німецьким режисером і композитором Томом Тиквером у 2006, з максимально зірковим кастом (Алан Рікман, Бен Вішоу, Дастін Хофман) та без жодної участі Зюскінда.

Зюскінд і досі не з’являється публічно, живе у Мюнхені та десь у Франції із дружиною, видавчинею з Мюнхена, Танею Граф та їхнім сином Якобом. Пише сценарії для фільмів. 

*майже цитата з «Макбета»: життя – це історія, розказана ідіотом, сповнена галасу і шаленства, і нічого не означає/life is a tale, told by an idiot, full of sound and fury, signifying nothing.

*Книжковий клуб «Клуб залюблених у книгу та…» збирається в останню п’ятницю щомісяця о 19:00 у книгарні «NEBO». Участь за попередньою реєстрацією за телефоном: +380996263642, +380687007977. Вартість 50 грн. Пригощаємо чаєм та печивом.

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар