“Якщо спитати, чи живемо ми тепер у освічений час, то відповідь буде: ні, але ми живемо у час просвітництва” – цей вислів Канта без сумніву має сьогодні таке ж значення, як і 250 років тому. Епоха Просвітництва пропагувала віру у безмежні можливості людського розуму і підняла питання про відповідальність людини перед природою.

Про що говорять з нами твори мистецтва цієї епохи розповіли Олександра Ісайкова, дослідниця  колекції європейської графіки Музею Ханенків, кураторка виставки «Просвітництво: розум і почуття», та Катерина Гоцало, дослідниця колекції текстилю Музею Ханенків.

Як у вас з’явилась ідея цієї виставки і чи буде тематичне продовження? (Якщо це була виставка Просвітництво: розум і почуття, то чи буде Відродження: гордість і упередження?) 

О.І. Ідеї виставки про 18-те століття вже багато років. Спершу йшлося про протиставлення раціонального Просвітництва чуттєвій культурі рококо, бо таким є традиційний погляд на епоху. Проте коли ми два роки тому, нарешті, розпочали роботу над проєктом, то усвідомили, що такий поділ є штучним, і нам стало цікаво показати епоху Просвітництва в усій її складності – як єдність цих, начебто, протилежних складників: раціонального і чуттєвого,  розуму і почуття. Дійсно, її назву ми запозичили у Джейн Остін, яка, до речі, сама значною мірою належить епосі Просвітництва і продовжувала традиції просвітницького реалістичного роману. Думаю, робити проєкти, присвячені цілій епосі варто. Чом би і не «Відродження: гордість та упередження»? Назва дуже влучна, як на мене.

За яким принципом відбирались експонати для виставки, що їх об’єднує? 

О.І.: Ми вибирали ті експонати, які найкраще могли розкрити ідею єдності чуттєвого і раціонального у просвітницькому світогляді. Ми звернулися до трьох важливих складників Просвітництва – культу розуму, індивідуалізму та культу природи, –  які стали основою трьох розділів виставки. Експонати вибирали такі, які найкраще виражали ці ідеї окремо та їхній зв’язок між собою. 

Якщо з гравюрою картинка склалася доволі швидко, то з декоративним мистецтвом було інакше: остаточний список експонатів відрізняється від першого вибору, мабуть, відсотків на 80, якщо не більше. Навіть коли ми у головному вже визначилися, ще дуже довго відбувалися дрібні зміни: цю чашку взяти, чи іншу? Це залежало від того, який експонат має найбільшу кількість зв’язків і перегуків з іншими. 

Китайська порцеляна, і загалом вироби китайського декоративного мистецтва нагадують про тогочасні експедиції, дослідження світу і про породжене ними захоплення екзотикою. Багато творів виставки так чи інакше пов’язані з цими темами загалом, і безпосередньо із Китаєм. Скажімо, французькі ваза і компотьєр, які розміщені поряд, імітують китайські лаки, китайські та японські мотиви можна побачити в декорі іншого посуду, а на гравюрах – чимало зображень китайської порцеляни чи інших предметів «китайського» вигляду, одягу в східному стилі тощо.

К. Г.:  З усієї колекції європейського текстилю Музею Ханенків, тканин епохи Просвітництва в нас – найбільше. Однак якщо у закордонних (переважно європейських та американських) музеях текстильні вироби активно експонують вже декілька десятків років, то в українських ви нечасто їх зустрінете в експозиціях. Увага місцевих дослідників/ць до цього виду мистецтва тільки починає звертатися, у зв’язку із збагаченням методологічних підходів у царині різних наук у принципі. 

Основних критеріїв у виборі було декілька.  По-перше, тендітний матеріал – текстиль – найбільше з усього мистецтва постраждав від повсякденного використання. Більшість збережених фрагментів тонкого шовку 18-го століття перебуває в катастрофічному стані: предмети можуть взагалі не пережити експонування та потребують реставрації. Тому обираючи предмети до цієї виставки, ми одразу відсікли багато творів мистецтва, через непідходящий стан збереження. 

По-друге, зрозумівши, які предмети потенційно можуть бути експоновані, бо були виготовлені за часів Просвітництва, настав час глибше розібратися у суті самої епохи. Мені здається, дослідникам/цям вже давно не цікаво обирати експонати просто, щоб «закрити порожнє місце на стіні». Нам важливо зробити самим собі свого роду виклик – заглибитися в тему, відкрити нові контексти та змісти, дослідити – що рухало людьми, які створювали той або інший виріб, що ми можемо зрозуміти про них, виходячи з їхнього творіння. 

Що стосується тканин – це взагалі  найбільш непередбачуваний для дослідження вид мистецтва. Адже спершу візуально тканини, як правило, не викликають у глядачів/ок бодай якихось емоцій: ми звикли мати з текстилем справу щодня і ставимося до нього як до даності. Однак до 19-го століття тканини виготовлялися на верстатах ручного управління, рисунки для їх оздоблення створювали відомі митці. А якщо ми поглянемо на тканину під мікроскопом, то  будемо м’яко кажучи здивовані  її структурі: таке відчуття, що прорахунки усіх плетень було зроблено геніальним математиком, який чітко знав, де та які нитки варто поєднати, аби на текстилі з’явився такий, здавалося б, невимушений квітковий візерунок. Ось тут ми і бачимо певне втілення концепції виставки – розуму та чуттєвості… З цієї відправної точки і почався відбір найбільш демонстративних до теми експонатів. 

Розкажіть про шлях куратора від ідеї до готової виставки: з якого експонату розпочався проєкт, як продумувалась сценографія? Чи кожен предмет на своєму місці, та чому це саме його місце? 

О.І.: З того моменту, як ми вирішили відмовитись від протиставлень раціонального і чуттєвого, Просвітництва і рококо, і обрали за орієнтири три важливі для епохи категорії – раціонального, приватного і природного, – пазл почав складатися сам собою. Ми бачили все більше перегуків між творами, смислових зв’язків, які поєднували речі, на перший погляд зовсім не пов’язані між собою. Десь тоді з’явився образ «кабінету дивовиж», або кунсткамери. Це зібрання усіляких «дивин» – творів мистецтва, мінералів, мушель, тобто, мистецьких, рукотворних, та природних експонатів, привезених з усього світу. Такі «кабінети» стали для мене втіленням просвітницького раціонального бажання осягнути світ, і чуттєвої насолоди ним. Тоді ми вирішили, що вузловим елементом експозиції стане наш власний «кабінет дивовиж» – шафа, у якій ми зібрали твори китайського і європейського декоративного мистецтва, книжки про далекі експедиції і мінерали. Ми навмисне прагнули до створення враження певної захаращеності приміщення, властивого «кабінетам дивовиж» – тут багато вітрин, які стоять по центру залу і під стінами, у деяких розміщено багато експонатів, більше, ніж зазвичай заведено в музейній експозиції. Хоча на перший погляд може здатися, що все розміщено якось хаотично, насправді, все продумано і кожен предмет – саме там, де він має бути.  

Разом з колегами ми розробили різноманітні опції для того, щоб відвідувачам було цікаво і комфортно досліджувати виставку самотужки, без супроводу екскурсовода. Скориставшись qr-кодами можна отримати розширену інформацію про предмети – подивитися коротке відео з кураторськими коментарями, або, наприклад, побачити усі ілюстрації з представленої у вітрині книжки. Ми створили три тематичні маршрути для самостійного огляду. Завдяки ним виставку і епоху можна щоразу відкривати заново, на один і той самий предмет можна подивитися з різних ракурсів, побачити його в усій повноті. Для відвідувачів від 10 років ми пропонуємо коротенький аудіогід, яким я дуже раджу скористатися і дорослим. Протягом роботи виставки ми проводимо різні заходи: кураторські екскурсії, лекції в рамках музейного лекторію на теми Просвітництва і про предмети, які задіяні у виставці, зустрічі зі спеціалістами з різних сфер – музики, геології, ботаніки, на яких ми говоримо про епоху та її досягнення. 

Звідки в музею амоніт віком 100 млн років? І як він пов’язаний з тематикою виставки? 

О.І.: Скам’янілий амоніт (вимерлий молюск), а також чотири мінерали нам для експонування надав Геологічний музей при Інституті геології КНУ ім. Т.Г. Шевченка. Ми розмістили його поряд з гравюрами, де зображені тисячі подібних стовпчиків базальту у Північній Ірландії (так звана Дорога Гігантів). Ідея показати викопну скам’янілість з’явилася після того, як я натрапила на оповідку про те, що Вольтер, начебто, якось висловився про знайдені в горах скам’янілі рештки риб, що це залишки не істот, які жили на Землі в прадавні часи, а обіду середньовічних прочан. У нього для такого вислову були свої мотиви, але ця історія мені дуже до вподоби. У нас на виставці є бюст Вольтера, тож мені дуже хотілося трохи пожартувати над великим філософом і показати поряд скам’янілі рештки якоїсь викопної істоти. Щодо амонітів – саме в епоху Просвітництва вперше були висунуті адекватні припущення щодо їхньої природи (що це давній молюск, а не випадковість, витівка природи), ну, і вони просто красиві.  

Нащо нам взагалі були усі ці «камені»? Наука – важливий складник Просвітництва. На цій виставці ми роздивляємося порцелянові вироби не тільки як твори мистецтва, але як науково-технічне досягнення епохи. Наприклад, нам хотілося показати наочно, з чого саме складається «біле золото» (порцеляна), показати цю білу глину (каолін), яку європейці століттями ніяк не пов’язували з фарфором, і яка стала ключем до таємниці китайської порцеляни. Окрім того, ці породи стали частиною розповіді про геологію, яка у 18-му столітті щойно почала розвиватися. Ця тема розкривається завдяки двом гравюрам Франсуа Віваре за малюнками Сюзанни Друрі, де зображено Дорогу Гігантів – природну пам’ятку з десятків тисяч базальтових колон.

Які вироби/знахідки/твори екпонуватимуться вперше? 

О.І.: На виставці загалом 97 експонатів. Основну частину складає гравюра та декоративне мистецтво. Серед гравюр (їх загалом на виставці 33) приблизно половина раніше не була експонована.  Вперше виставлена значна кількість творів декоративного мистецтва, зокрема, з 6-ти представлених зразків текстилю, 4 глядачі побачать вперше. Ми вперше показуємо 4 стародруки з фондів нашої бібліотеки. Це книжки 18-го століття, присвячені ботаніці, експедиціям на Далекий Схід, а також зібрання п’єс Вольтера. Ну, і нарешті, спеціально для виставки відреставрували одну з мініатюр із портретом польського короля Станіслава Понятовського. 

Який експонат цієї виставки близький вам особисто?

О.І.: Я особисто у захваті від амоніту. Мені також подобається наша шафа з дивовижами, я її розглядаю як єдине ціле, як окремий експонат. Завдяки їй ми не тільки розповідаємо про Просвітництво, але і відтворюємо атмосферу епохи. Серед гравюр (бо я все ж досліджую графіку), тут моїми улюбленими, мабуть, є зображення Дороги Гігантів за малюнками Сюзанни Друрі. 

К. Г.: Мабуть, для мене улюбленим експонатом стала гравюра «Зізнання в коханні» Фрідріха Олдермана, виконана за живописним твором Жана Франсуа де Труа. В якийсь момент я перестала аналізувати цей твір мистецтва виключно з точки зору дослідниці, що сухо викладає факти. Іноді ми намагаємося «вписати» твір мистецтва в різні контексти, «розібрати» його на складники, і забуваємо щиро насолоджуватися усім тим, що вабить наше око.

Яка актуальність Просвітництва сьогодні? 

О.І.: Без Просвітництва «сьогодні» просто було б зовсім не таким. Саме в той час наука зазнала радикальних змін. Більшість сучасних наук зароджуються чи набувають більш чи менш сучасного вигляду саме тоді – хімія, фізика, астрономія, геологія, біологія, палеонтологія, медицина. Але змін зазнала не тільки наука. Ідеї просвітництва змінили суспільство. У 18-му столітті, скажімо, вперше йдеться про таке звичне сьогодні поняття як «громадська думка».  Американська війна за незалежність і французька революція – плоди Просвітництва, нового розуміння свободи, влади, людської природи і гідності, які близькі нам і сьогодні. 

К. Г.: Якби не винаходи епохи Просвітництва, ми із вами зараз носили б одяг десятиліттями, перешивали б його з одного виробу на інший доти, доки тканина не зносилася б до дір (текстиль був дорогим задоволенням). Саме у той час стався ривок у механізації роботи ткацьких верстатів, що у подальшому стало одним із рушіїв промислової революції. З одного боку – це позитивне зрушення, з іншого – воно є  причиною недбалого ставлення до матеріальних благ та їхнього перевикористання. 

Крім того, проголошення ідеї про необхідність комфорту, в тому числі в одязі, в часи Просвітництва вперше звільнило людину від носіння незручних фасонів, що стискали тіло та шкодили здоров’ю. Здається, сучасне суспільство, в якому толерантність, повага до кордонів кожної особистості є модним/популярним (у найбільш позитивному смислі цього слова), а комфортний спосіб життя вважається підвалиною гармонійного розвитку особистості, може сказати «спасибі» саме епосі Просвітництва, яка вперше озвучила потребу у емоційному та фізичному комфорті кожної особистості настільки голосно. 

Виставка “Просвітництво: розум і почуття” триває у музеї Ханенків до 12 грудня 2021.

Фото з соціальних мереж музею

Показати коментарі 💬Закрити коментарі

Залишити коментар